Джоан Роулінг - Бентежна кров, Джоан Роулінг

Поступово Страйк зрозумів, що саме його непокоїть: він звик, що Робін завжди на його боці, й саме тому він шукав приводу подзвонити їй, якщо чогось не розумів або чимось гнітився. З часом між ними склалися утішні та приємні стосунки справжніх товаришів, і Страйк не міг уявити, щоб цій дружбі зашкодила якась сварка на вечері.

Коли о четвертій годині задзвонив телефон, він сам себе здивував, кинувшись до нього з думкою про напарницю, але то виявився ще один незнайомий номер. Хто це — Рокбі, ще якийсь незнайомий кровний родич?

— Страйк,— сказав він у слухавку.

— Прошу? — перепитав різкий голос; акцент видавав жінку з середнього класу.

— Корморан Страйк слухає. Хто це?

— Це Клер Спенсер, кураторка Аторнів із соціальної служби. Ви лишили мені повідомлення.

— А, так,— озвався Страйк, підтягуючи кухонний стілець і сідаючи.— Дякую, що передзвонили, місіс... гм... міс Спенсер.

— Місіс,— підказала вона, трохи повеселішавши.— Можна я тільки спитаю... ви саме той Корморан Страйк?

— Сумніваюся, що є багато інших,— відповів Страйк.

Він був потягнувся по цигарки, але відсунув пачку. Справді треба менше курити.

— Зрозуміло,— відповіла Клер Спенсер.— Що ж, я сильно здивувалася, коли ви мені написали. Звідки ви знаєте Аторнів?

— Це прізвище згадали,— відповів Страйк, подумавши про те, наскільки неточне це твердження,— у зв’язку зі справою, яку я розслідую.

— А це ви ходили до крамниці сусіди знизу й погрожували йому?

— Я йому не погрожував,— заперечив Страйк.— Але він якось агресивно до них ставиться, тож я нагадав, що ці люди мають друзів, яким пресинг з його боку може не сподобатися.

— Ха,— потеплішала Клер.— Це жахливий чоловік. Багато років намагається вижити їх з квартири нагорі. Хоче викупити всю будівлю. Прибрав опорну стіну, а тоді звинуватив Дебору й Самайна, що стеля просідає. Він їм завдає чимало клопоту.

— З їхньої квартири...— Страйк мало не сказав «повигрібали лайно», але згадав про більш ґречний варіант.— Він казав, що в них у квартирі нещодавно добре прибрали, так?

— Так. Не заперечую, там не було ідеального ладу, але з цим ми впоралися, а щодо пошкодження опорних конструкцій, то будинок оглянув інженер і підтвердив, що з ним усе гаразд. Той тип — справжній пройдисвіт. Дуже добре, що ви його настрашили. Він думає, як люди не мають родичів поряд, ніхто йому нічого не зробить за погрози. То що за справу ви розслідуєте?

Страйк коротко розповів їй про Марго Бамборо, яка зникла 1974 році, і про інформацію, яка привела його до дверей Аторнів.

— ...і власне,— закінчив він,— я хотів поговорити з людиною, яка скаже, наскільки надійними можуть бути відомості від них.

Виникла коротка пауза.

— Розумію,— промовила Клер трохи сторожким тоном.— Що ж, боюся, як їхня соцпрацівниця я зобов’язана оберігати їхню конфіденційність, тож...

— Можна я поставлю вам кілька питань? Якщо не зможете дати відповіді, я це зрозумію.

— Гаразд,— відповіла Клер. У Страйка склалося враження, що погрози крамареві з першого поверху привернули її на його бік.

— Вони явно спроможні жити самостійно,— сказав Страйк.

— З певною підтримкою — так,— відповіла Клер.— Власне, вони чудово дають собі раду. Мають між собою сильний емоційний зв’язок. Мабуть, завдяки цьому і змогли уникнути спецзакладу.

— А що саме...— Страйк не знав, як коректно сформулювати питання. Клер допомогла.

— Синдром ламкої Х-хромосоми,— пояснила вона.— Дебора досить високофункціональна, має деякі проблеми з соціалізацією, але вміє читати тощо. Самайн краще соціалізується, але когнітивні здібності в нього постраждали сильніше, ніж у матері.

— А батько, Ґіерм?

Клер засміялася.

— Я при них усього кілька років. Ґіерма не застала.

— Ви не можете сказати, наскільки він був здоровий психічно?

Довша пауза.

— Ну,— сказала Клер,— гадаю... здається, його всі вважали диваком. Члени родини розповідали мені про нього. Вочевидь, він думав, що вміє проклинати людей. Чорна магія.

— Дебора мені казала дещо... тривожне. Йшлося про лікаря, такого собі доктора Бреннера, він був партнером доктора Бамборо в клініці Святого Івана. Можливо, йшлося про медичний огляд, але...

Страйкові здалося, що Клер щось сказала.

— Прошу?

— Ні, нічого. Що саме вона вам розповіла?

— Ну,— відповів Страйк,— Дебора сказала, що він просив її зняти труси, а вона не хотіла, але Ґіерм їй сказав, що треба. Я вирішив...

— І то був лікар?

— Так,— відповів Страйк.

Ще одна, ще довша пауза.

— Навіть не знаю, що вам сказати,— нарешті промовила Клер.— Можливо, це і справді був медичний огляд, але... власне, у тій квартирі бувало багато чоловіків.

Страйк мовчав, не знаючи, чи правильно розуміє те, що чує.

— Ґіермові треба було десь брати гроші на спиртне й наркотики,— провадила Клер.— 3 того, що розповіла Дебора соцпрацівникам за ці роки, ми виснували... не вправлятимуся в тонких формулюваннях, скажу, що він її проституював.

— Господи,— з огидою сказав Страйк.

— Знаю,— озвалася Клер.— 3 тих уривків, які від неї чули працівники, виходить, що Ґіерм виходив із Самайном на прогулянку, поки вона була з клієнтом. Це справді жахливо. Вона така вразлива! Правду кажучи, я не жалкую, що Ґіерм помер замолоду. Але прошу — не кажіть цього рідним Дебори, якщо будете з ними спілкуватися. Мені не відомо, скільки вони знають, а вона зараз живе спокійно й щасливо. Не треба нікого зайве бентежити.

— Ні, звісно, ні,— погодився Страйк, а на думку спали слова Самайна: «старий Джо Бреннер був брудний старигань».

— Наскільки, на