Іван Карпенко-Карий - Драматичні твори

у мене плинув, як одна година: веселість Івана Макаровича, його глибокий юмор, його співи довго ще лунатимуть у моїм серці!

Хвиля. Чуете? Отак всі жінки йому співають. Щасливий!

Маруся. Івана всі люблять, і мені то мило.

Іван. Не завидуй, брат... А знаєте, Наташа, сучасним рецензентам не вадило б поучитись у вас писать рецензії... Жаль, що ви не пишете, а з вас був би приятний для акторів рецензент.

Михайло. Ха-ха-ха!

Наташа. І зовсім не смішно! Приїдете до нас — будуть ще кращі рецензії. Наш учитель словесності прекрасно пише.

Михайло. Учителям гімназії заборонено писать дурощі.

Н а-т а ш а. Я попросю — і буде писать.

Хвиля (до Карпа). Ви, видимо, хлібороб?

Карпо. Хлібороб. Тепер діти вже працюють, а я дозволив собі перший раз в житті покинуть землю, щоб покупатись в морі по совіту лікарів.

Хвиля. І що ж, помогло вам море?

Карпо. Як бабі кадило. Що раз зогісуєш, того вже ніколи не поправиш.

Іван. І не тілько в здоров’ї, а і взагалі?..

Карпо. Природа не йде на компроміси.

М а р у с я. І я так думаю.

Наташа. Здається, вам, Іван Макарович, немає на що скаржитись: ви — цільна людина! Я рідко бачила таких.

Михайло. Недавно ти це саме казала учителеві словесності.

Наташа. Ну так що ж? І Тарас Петрович людина цільна — високого росту, брюнет, красивий.

Михайло. Та так. Тільки що ці ознаки до цільності натури мало стосуються.

Н а т а ш а. Відчепись, педант! Іван Макарович, а коли ж ви до нас приїдете?

Іван. На різдво.

Наташа. Ой, як довго ждать! Дожидаючи вас, наша публичність буде дні лічить.

Хвиля. Особливо ви.

Михайло сміється.

Н а т а ш а (глянула на Михайла, з низ пула плечима. До Хвилі). Ви угадали.

Хвиля. Як бачу, ви велика поклонниця талантів.

Н а т а ні а. О, я умираю за сценою, особливо коли в театрі грають такі артисти, як Іван Макарович.

І в а н. Мені вже страшно! Ви ще не бачили мене на сцені, а зарані уявляєте собі щось надзвичайне; це може дуже пошкодить вражінню: коли ждеш багато, то одбираєш дуже мало

Наташа. Я жду того, що можливо взяти, і надіюся, що візьму і вип’ю повну чару#

Михайло сміється спокійним сміхом.

Іван (з чаркою в руці співає; всі наливають і помагають співать).

Повнії чарки всім наливайте,

Щоб через вінця лилося,

Щоб наша доля нас не цуралась,

Щоб краще в світі жилося і т. д.

(По скінченню пісні.) За ваше здоров’я, дорогі мої!.

Наташа. Браво, браво! (Підбіга й цілує Івана.)

Карпо (дивиться на часи). Пора. (До Марусі.) Дозволяєте?

Маруся киває головою. Встають.

У мене все готово, а от і фурман під’їхав. (Цілується з Іваном.) Прощай, брат! Спасибі тобі за все! Не минай же старого гнізда. Мама сильно за всіма вами сумує, а особливо тепер, коли тато помер і вона зосталась сиротою. Знаєш, проживши п’ятдесят літ вкупі, чесно, злилися душами в одну істоту, а потім раптом одного не стало... і мов тебе розрізано надвоє, і ти щодня чуєш незалічиму рану. Тяжко бува дивитись на її очі, повнії якоїсь невимовної журби!

Іван. Приїду, хоч би там що! Я тобі напишу. Поцілуй маму, Явдоху, Василину, Демида, усіх, усіхГ

Карпо. А ти, Михайло? Може б, тепер оце зо мною заїхав; крюк не великий.

Наташа. Заїдемо, Миша!

Михайло. Ніяк не можна, післязавтрього екзамени... Сам знаєш, як же без директора... Я ж одпуску не брав.

К а р п о. Та так. Прощайте! (Цілується з Марусею.) А ви до нас, з дітьми, погостювали б!

І в а н. А що ти думаєш, Марусечко? Я з тобою спишуся, і ми з’їдемось укупі до Карпа.

Маруся. З радістю, якщо діти будуть здорові!

Наташа. Ви напишіть мені — коли, то й я приїду.

Іван. Добре.

Карпо. Прощайте, бувайте здорові!

Іван. Кланяйся всім!

Маруся. І від мене!

Карпо. Спасибі. (До Михайла.) Не гайтеся! (Вийшов.)

Михайло. Ну, до побачення! (Цілується з Іваном, цілує в руку Марусю і йде.) Спасибі за все! (Попутно

Хвилі.) Будете в нашім городі, прошу не минать моєї хати. Приятелі брата — мої приятелі. Наташа, Карпо жде.

Наташа. Підожде. Що ж я, не прощавшись, піду? Прощайте, Марія Даниловна! Просимо до нас на різдво 5. (Цілується.) Іван Макарович, до приятного побачення! (Цілує його, йде й обертається.)

Михайло. Наташа, Карпо жде! Опізнимось!

Бата ш а (на порозі). Я так зріднилась з вами (чуть сльози), що прямо-таки розлучатися пе хочу, а мушу... (Витира очі.) До побачення!

Всі виходять. Прислуга, що раніше почала приборку, виносить деякі пакунки, вертається і кінча своє діло.

ЯВА VI

Катря і Пріська, потім Іван, Маруся і Хвиля.

Пріська. А скільки вони тобі дали?

Катря. Генерал — карбованця, генеральша — два, той мугиряка — четвертак.

Пріська. І мені так само дали.

Катря. Спасибі й за те. Буде чим почастувать коваля і Махметку... Тілько що Махметка не п’є: їм заборонено.

П р і с ь к а. Та бреше! Якби люди не робили того, що їм заборонено, то дуже б сумно жилося!

Іван, Маруся і Хвиля, вертаються.

Марія Даниловна! Махметка хоче найнятись до нас у двір за сторожа.

Іван. О, сторож вірний.

Маруся. Надежний. Нехай приходе. Приносьте, дівчата, решту білизни...

к ч

Дівчата вийшли.

І в а н. А я приляжу, бо рано встав, утомився. Сон перед обідом — золотий. А ти, Платон, обідаєш з нами?

Хвиля. Може.

Іван. Так я з тобою не прощаюсь. (Виходить.)

ЯВА VII

ХвиляіМаруся.

Довга пауза. Маруся переклада речі і кладе їх в скриню; дівчата вносять гладжені сорочки, кладуть і виходять.

Маруся. Чого ж ви мовчите? Розказуйте, що бачили цікавого у світі.

X в и л я. Ви не любите слухать тога, що я говорю, а я так переповнений одною думкою про вас, що мені нічого більше в голову не лізе.

Маруся. Ну, то читайте он журнал; а то ви слідкуєте за моїми рухами, і я не можу спокійно робить свого діла.

Хвиля. Дозвольте ж хоч дивитись на вас!

Маруся. З вами можна потерять і святе терпіння! Ви нахаба, яких я ще не бачила!.. Якби я не була певна в своїх моральних силах, то розказала б все Іванові.

Хвиля. Розкажіть. Він викличе мене на поєдинок, і я його