Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

Інстинктивно Мира хотіла підняти руку, щоб заховати цей ганебний знак, та на півшляху зупинилася. Саме в цю мить Марго встигла помітити як обличчя принцеси скривилося від страшної люті і страху. Ця зміна тривала лише короткий момент. Та цього було достатньо, щоб жінка зрозуміла, що своїм запитанням пройшлася по рані, яка ще й досі не загоїлася.

- Подарунок від батька – тихо промовила Мира.

Марго більше не питала – зрозуміла, що дівчина не готова ділитися цими спогадами. І хай би що не значили ці символи – принцеса їх ненавидить понад усе на світі.  

На цьому розмови закінчилися і почалися приготування до бенкету. Междемира знала, що має з’явитися перед новим володарем на званій вечері. Також, від Мілани, вона знала, що в залі будуть присутні можновладці з Цитаделі, а можливо і з усього Острова. Ще, в принцеси виникало відчуття, що сьогодні зміниться життя не лише багатьох людей Острова, а й її власне.

Сукня, яку нещодавно принесла Мілана, Мирі сподобалася відразу. Червона, в підлогу, з довгими пишними  рукавами на яких вишиті невідомі для принцеси символи. Мира з ніжністю провела рукою по візерунках, бажаючи відчути на дотик їхню красу.

- Це символи народу імператора. – Побачивши цікавість дівчини, сказала Марго.

- Вони просто чудові. - Тихо промовила дівчина.

Спочатку Мира, навіть, вагалася – вдягати таку красу чи ні. Та Марго одразу відрізала всі її відмовки.

- Драган бажає, щоб сьогодні ти сяяла. – Відповіла жінка і Мира здалася.

Междемира – принцеса Цитаделі була просто неперевершеною. Дивлячись на своє відображення в дзеркалі, дівчина і уявити не могла, що може бути такою гарною і тендітною одночасно. Звісно ж, вона ще не повністю зміцніла і її лице було блідим та змарнілим. Однак, Мира знала - ще пару прийомів чарівних настоянок Марго і прогулянок на свіжому повітрі повернуть її обличчю колишні риси.

Не зважаючи на ще такий хворобливий стан, Мира собі сьогодні подобалася. Це вперше, коли вона була вдягнута у розкішну сукню. Її волосся було зібране в непросту зачіску, що вигідно підкреслювала риси дівочого обличчя. А весь образ завершували легкі черевички, що так пасували під сукню.

В двері постукали.

- Нам час. – Сказала Марго.

Пройшовши декілька кімнат, Мира повернула в головний коридор і на мить застигла. Виявляється Мілана мала рацію, коли говорила, що імператор серйозно взявся за інтер’єр палацу. Перед її очима відкрилася цікава картина.  Занадто дорогі меблі, вкриті золотом і коштовним камінням, були замінені звичайними, але ні чим не гіршими. Зі стін зникли так ненависні їй полотна, що зображали і несли в собі розпусту, а на їх місці з’явилися звичайні пейзажі міст Острова Семи Морів. Скрізь стояли вази з живими квітами. Междимира не втрималася, і зупинившись біля одного з таких букетів, глибоко вдихнула, насолоджуючись ароматом квітів.

 Замок і справді змінився. І ці переміни припали дівчині до душі. Нарешті, її домівка наповнилася затишком, якого тут так бракувало. Розглядаючи новий інтер’єр замку, Мира незчулася, як опинилася біля широких дверей, що вели до зали.

За дверима лунали голоси. Гуляння було в повному розпалі. Це трохи схвилювало принцесу. Та назад дороги вже не було. Тому, зробивши декілька глибоких вдихів, Мира відчинила двері і увійшла в середину.

На мить в залі застигла тиша. Всі присутні почали дивитися на принцесу.  Від такої уваги дівчина зніяковіла і її щоки вкрилися рум’янцем. Майже кожного з присутніх в цій залі вона знала. Бачила їхні обличчя на бенкетах, які часто полюбляв влаштовувати її батько. Принцесу також більшість з цих людей знали. І вони точно її не шанували. В їх поглядах Мира з легкістю могла помітити глузування та зневагу, яку вони відчували до неї. Адже, серед них вона була ніким. Нікчемною, порожньою, ні на що не здатною дівчинкою. Саме так батько висловлювався про свою дочку перед всіма цими людьми.   

В якусь мить, Мира навіть хотіла розвернутися і піти геть. Та голос, що пролунав зі сторони трону змусив завмерти на місці.

- А ось і вона – принцеса Цитаделі!

Скільки пошани було в цих словах. Чоловік, який бачив її у житті лиш один єдиний раз, в одному привітанні виявив стільки поваги, скільки батько не спромігся подарувати за все її свідоме життя. Та далі, Драган здивував розгублену принцесу ще більше. Чоловік піднявся зі свого крісла і, дивлячись у вічі, жестом запросив Миру до себе. Напевно, саме цей жест, змусив дівчину забути про свої страхи, розправити плечі і, з гордо піднятою головою, підійти до нового імператора Острова Семи Морів.