Марія Акулова - Заміж у покарання, Марія Акулова

Бачу, що у мами очі блищать. Вона дуже любить людей. Гості у будинку – завжди щастя для неї. Щиро кажучи, у цьому я їй дуже поступаюся. Трохи боюся, що такою ж гостинною, як мама, бути не вийде. Тихенько мрію про більш закритого, ніж мій тато, чоловіка. Тому що бабаси – це душа.

Поки чекаю на відповідь, продовжую прислухатися до голосів. Однієї миті по спині проходить холодок, потім серце прискорюється, а дихання збивається.

– Айдар-бей. Пам'ятаєш, на весіллі у Лейли-ханим був дуже показний чоловік? Новий прокурор…

– Ага…

Я чомусь сильно гублюсь. Навіть погляд опускаю, а до щік приливає кров.

Тепер мимоволі вслухаюся ще уважніше. Уловлюю лише уривки речень. Коли чоловіки сміються, на моїх руках піднімаються волоски.

Що це?

Тру плече, дивлюся на маму.

– Зайдеш привітатись? – Вона питає, киваючи на прочинені двері. Я впевнено мотаю головою. Натираю шкіру, але мурашки чомусь не минають.

Значить, це його машина. Красива. Йому личить.

– Ні, не хочу під ногами плутатися, – повторюю його ж слова мамі, вона трохи хмуриться. Швидше за все хоче сказати, що мені будуть раді, та й варто просто проявити повагу, але я не зможу. У мене сьогодні й так надто багато вражень. – Голова болить, мамуль. І до сесії треба готуватись. Я піднімуся до себе, гаразд?

Прошу з благанням, знаючи, що мама зглянеться. Вона притискається губами до мого чола, дивиться уважно, а потім киває:

– Добре, кизим. Я передам від тебе привітання.

– Дякую, – обходжу маму, прошмигую повз напіввідчинені двері за її спиною, сподіваючись, що батько мене не помітить і не зупинить.

Продовжую підслуховувати, піднімаючись сходами. Вони, буває, скриплять, тому я рухаюся повільно та акуратно.

Чую, як мама опускає на столик тацю, починає розставляти посуд. Говорить щось, там знову сміються.

Мені не варто було б, але перш ніж повернути на прольоті, я стискаю пальцями перила і опускаю очі. На секунду завмираю, приростаючи ступнями до дерева.

По мені ковзає знайомий погляд, на мить затримується на очах, а потім швидко повертається до батька.

Він, напевно, помічає, як я зриваюся з місця. Тільки не знає, що з моїх грудей при цьому вилітає серце.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно