Йон Колфер - Артеміс Фаул, Йон Колфер

зникла без вісті. Скоріше за все, вона уже мертва. Проте є невеличка ймовірність, що вороги захопили її в полон.

— Скажи, що в нас іще лишився локатор.

— Так. Сигнал дуже гарний. Вони рухаються на північ зі швидкістю вісімдесят кліків за секунду.

Рут трохи помовчав, обмірковуючи справу.

— Оголошуй тривогу. Нехай хлопці зі служби вилову піднімають свої дупи і мчать сюди. Підготуй їх до підйому на поверхню. Хочу, щоб серед них було двійко техніків. І ти також, Фоулі. Можливо, доведеться зупиняти час.

— Десята нуль чотири, командире. Підключаємо Рекон?

Рут кивнув:

— Давай.

— Покличу капітана Вейна. Він кращий.

— Ні, — заперечив Рут. — Для такої роботи нам потрібен кращий із найкращих. Тобто я. Я сам керуватиму операцією.

Фоулі так здивувався, що не зміг навіть слова сказати...

— Ви... Ви...

— Так, Фоулі. І не дивись на мене так спантеличено. У мене за плечима більше вдалих справ, ніж у будь-кого з наших офіцерів за всю історію відділку. До того ж, я навчався в Ірландії. Іще за часів циліндрів і кийків.

— Але ж то було п’ятсот років тому, і ви були трохи молодшим, м’яко кажучи.

Рут недобре посміхнувся.

— Не хвилюйся, Фоулі. Я той іще перець. А вік легко компенсує великий пістолет. Нумо, до роботи. Вирушаємо наступним потоком.

Фоулі зробив так, як йому було наказано. Коли у командира так блищать очі, варто стулити пельку і бігти виконувати завдання. Але була іще одна причина, чому Фоулі мовчки погодився. Він раптом зрозумів, що Холлі опинилася в справжній небезпеці. Друзів у кентаврів не так уже й багато, і йому не хотілося втрачати одного із тих небагатьох, що він мав.

Артемісу дуже подобалися технічні новинки, але такого обладнання, як у ельфійки, він іще ніколи не бачив.

— Вражає, — пробурмотів він. — Можемо зараз його вивести з ладу, та все одно непогано заробимо на патентах.

Він провів сканером над прибором на руці непритомної дівчини і перекинув інформацію в перекладач на комп’ютері.

—- Схоже на локатор. Отже, зараз нас вистежує начальство цього лепрекона.

Батлер мало не вдавився.

— Просто зараз, сер?

— Здається, так. Принаймні, вони спостерігають за локатором...

Раптом Артеміс замовчав, погляд у нього затуманився, — в мозку спалахнув електричний заряд і з’явилася якась ідея.

— Батлере?

У слуги закалатало серце. Він упізнав цей тон. Хазяїн щось придумав.

— Так, Артемісе?

— Той японський китобій. Що затримала адміністрація порту. Він іще в доках?

Дворецький кивнув.

— Гадаю, що так.

Артеміс покрутив локатор.

— Добре. Відвези нас туди. Здається, настав час, коли наші маленькі друзі мусять дізнатися, із ким мають справу.

Рут приготувався з неймовірною швидкістю — дуже не схоже на старшого офіцера ЛЕП. Як правило, процедура розтягувалася на місяці, потрібно було зібрати кілька нудних нарад, узгодити усі деталі. На щастя, Рут був досить впливовою особою.

Добре було знову надягти форму, і Руту навіть удалося переконати себе, що комбінезон зовсім не малий. А тисне через все те обладнання, що напхали в кишені. Додатковою зброєю Рут не переймався. Усе, чого йому хотілося, — крил на спині і мультифазовий трьохбарельний бластер із водним охолодженням у кобурі на поясі, найпотужніша зброя в підземному світі. Старенький, звісно, але ж Рут виграв із ним не одну битву і почувався справжнім офіцером при виконанні.

Найближчою шахтою до місця, де захопили Холлі, була Е1: Тара. Не кращий варіант для такої місії, проте місяць іще світитиме не довше двох годин, і на польоти над землею часу не вистачить. Якщо вони хочуть уладнати справу до сходу сонця, важлива кожна хвилина. Рут наказав, щоб для команди приготували всі активні транспортери, і без вагань відсунув групу туристів, що чекали на свою чергу вже понад два роки.

— Переживуть, — рявкнув він на турагента, що прийшов скаржитись. — Більше того, я припиняю всі розважальні рейси, доки не мине криза.

— А коли вона мине? — пискнула роздратована гномиха і витягла блокнота, ніби збиралася писати звіт.

Рут виплюнув залишок сигари на підлогу і розтер підбором. Символічність дії коментарів не потребувала.

— Рейси відкриють, мадам, коли мені цього схочеться, — рикнув він. — А якщо ви і ваша рожева кофтинка не зникнете з моїх очей, я відберу у вас ліцензію і кину за грати за те, що чинили опір офіцерові ЛЕП.

Турагентша швиденько заховалася в чергу і пожалкувала, що кофтинка в неї така яскрава.

Фоулі чекав біля транспортеру. Хоча справа була серйозною, він дуже розвеселився, коли побачив Рута в комбінезоні з випнутим животиком.

—- Ви впевнені, командире? Як правило, ми дозволяємо сидіти в кріслі лише одному пасажирові.

— На що ти натякаєш? — гримнув Рут. — Я один...

Тут він побачив, як кентавр дивиться на його живіт.

— А-а... Ха-ха. Дуже смішно. Стережися, Фоулі. Моє терпіння обмежене.

Але то були пусті погрози, і їм обом це було чудово відомо. Фоулі не лише побудував із нуля комунікаційну систему, він також був піонером у галузі прогнозів магматичної активності. Без нього людські технології дуже легко наздогнали б ельфійські.

Рут пристебнув ремінь безпеки. Командирові виділили не якийсь там антикваріат. Ця крихітка щойно зійшла з конвеєра. Блискучий сріблястий транспортер мав спеціальні стабілізатори, що автоматично реагували на магмові потоки. Інновація Фоулі, звісно. Вже майже століття працював він над футуристичним дизайном транспортерів — багато неону і гуми. Проте з часом він усе більше повертався думками до минулих часів, і тепер салон було виконано з дерева і шкіри. На диво, такий старомодний декор припав Рутові до смаку.

Він узявся за джойстики і зрозумів, що вже багато часу не ловив потік. Кентавр помітив.

— Не хвилюйтеся, босе, — сказав він без звичайного цинізму. — Це як їздити верхи на єдинорогові. Один раз навчився і ніколи не забудеш.

Його слова Рута не переконали.

— Вирушаємо, — пробелькотів він. — Доки я не передумав.

Фоулі зачинив дверцята і натиснув кнопку пневматичного замка. З шипінням вийшло повітря. Через кварцове скло обличчя Рута здавалося майже зеленим. Та переляканим назвати його було важко. Навпаки.

Артеміс виконував невеличку операцію над ельфійським локатором. Не було і мови, щоб утрутитися в його настройки, не зламавши механізму. Технологія була зовсім незнайомою. Уявіть, що ви оперуєте серце, а з інструментів у вас лише ковальський молот.

Спочатку цю кляту штуку потрібно було відкрити. Із гвинтами не впоралися ані