С. Дж. Кінкейд - Діаболік

— Вона надзвичайно... велика. Як вона зможе досягти бажаної грації й витонченості.

Мати-Засновниця розсміялася. Вона обійняла Сутеру за плечі і повела до дверей.

— Ви коли-небудь спостерігали за тиграми? За справжніми тиграми, на зразок тих, що тримають у Хризантеміумі, а не за грайливими кошенятами, яких вирощують у нашій обителі? Їх тіло — це суцільні м’язи і сухожилки, а щелепи настільки масивні, що вони здатні роздерти найсильнішу людину, проте, якщо поглянути на них під час полювання, коли вони підкрадаються до жертви, то можна побачити, як справжня сила сповнює їх тіло грацією, непритаманною навіть найвишуканішим створінням. Це і є Немезіда.

Уранці Церемоніймейстер Етикету ввійшла до покоїв Донії. Минулого вечора боти краси попрацювали над зовнішністю Сутери. Вона створила собі новий образ — набір рецесивних фізичних рис: одинарні повіки замість подвійних, синій колір очей замість бурштинового і волосся нового яскраво-червоного відтінку. Її зморшки також розгладили, але ніщо не могло приховати факт старіння. Мабуть, ось що мала на увазі Мати-Заасновниця, коли говорила, що люди «виглядають старими».

Певно, Сутера ну Імпірінс очікувала найгіршого, бо коли вона побачила витончену красу Сайдонії, до якої мені було дуже далеко, її обличчя засяяло.

— Сайдоніє, для мене велика честь познайомитися з тобою. Я пам’ятаю ті дні, коли настав час твоїй матері подорожувати зірками.

— Настав час моєї подорожі? — різко вигукнула Донія. — Так я і знала. Матір хоче відіслати мене!

Сутера замовкла, приголомшена такою реакцією.

— Урешті-решт, тобі доведеться поїхати звідси. Ти ж не збираєшся прожити тут до кінця своїх днів.

— Я не хочу нікуди їхати.

— Але ти відіграєш значну роль в Імперії.

— Це мої батьки відіграють важливу роль в Імперії! А мені байдуже до політики.

Сутера насупилася і, відкривши віяло, почала ним обмахуватися.

— Твоя мати попереджала мене, що ти доволі... вперта.

Віяло прикувало мій погляд.

Ця зброя, прошепотів голос у моїй голові. Мої очі невідривно слідували за віялом. Я не могла відігнати нав’язливої думки. У цього інструмента не може бути іншого призначення. Гранди та Вельможні Пані знатного походження не повинні принижуватися до відкритого носіння зброї, тому — розповідала Донія — вони маскують її під невинні предмети. Оскільки Сутера провела все життя, вивчаючи звички Вельмишановного панства і навчаючи цьому, мабуть, вона перейняла і цей аспект їхньої поведінки.

Що може бути всередині віяла? Клинок? Батіг?

— Думаю, ми розпочнемо з вашої зовнішності, — мовила Сутера, вийшовши зі ступору. — Впевнена, ви знайомі з основами перукарського мистецтва і самозміни. Ви маєте визначитися з відмінними рисами своєї зовнішності.

Оскільки, по суті, я була єдиною, кому це було необхідно, я перебила її, запитавши: «А що це таке?»

Сутера обурено поглянула на мене. Хоча вона і мала навчати нас обох, було очевидно, що Сутера вважала мою присутність марною тратою свого часу і талантів.

— Вельмишановні Пани і Пані кожна можуть змінювати фізичні риси залежно від новомодних тенденцій. Нікому не відомі справжній вік, колір шкіри чи волосся, форма губ, вага, будова повік чи інші риси людини. Дитина зі знатної сім’ї може змінювати власну зовнішність за власним бажанням, але вона повинна усвідомлювати, що робити це до нескінченності не можна. До прикладу, будь-які модифікації мають завжди відповідати твоїй статі від народження. Змінювати послідовність хромосом заради примхи чи однієї вечірки вважають дуже нетактовно. Крім того, варто залишити кілька рис незмінними: для того, щоб вас можна було впізнати — це елементарні правила хорошого тону. Ось що таке відмінні риси. Скажімо, моїми відмінним рисами є губи і підборіддя, — вона граціозно вказала рукою на себе, і її пухлі губи викривилися в посмішці. — Я ніколи їх не змінюю.

Я підійшла ближче, вивчаючи її губи і підборіддя, намагаючись зрозуміти, що робить їх предметом її гордості.

— Я допоможу тобі визначитися з твоїми відмінними рисами, Сайдоніє Імпірінс, — а потім додала: — І тобі, Немезідо дан Імпірінс.

— Вона ніяка не «дан», — раптом мовила Донія. — Ви мали помітити, що вона не справжня Служниця.

— Не сміши мене, дитино, — защебетала Сутера. — Усі, хто належить вашій родині, — дан: Служниці й інші гуманоїдні створіння.

Донія стиснула свої маленькі ручки в кулаки.

— Немезіда — інша.

— Справді? — брови Сутери поповзли вгору. — Її купили твої батьки. Її розробили для тебе. Вона виконує задані функції. У цьому аспекті вона нічим не відрізняється від Служниці; відтак її ім’я — Немезіда дан Імпірінс.

— Припиніть використовувати «дан», або я скажу Матері, що з мене досить ваших уроків, — мовила Донія тремтячим від гніву голосом.

— Доніє... — застерегла я її. Це був не найкращий час, щоб гарячкувати, захищаючи мене.

Але в цій битві Донія завжди йшла до кінця. Вона задерла підборіддя.

— Немезіда Імпірінс. Ось як ви будете називати її у моїй присутності.

Сутера зайшлася сміхом.

— То тепер вона твоя кревна родичка?

— Я не це сказала.

— Гаразд, якщо ми вже говоримо дурниці, то давай називати її Немезіда