Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Сховай мене від темряви 📚 - Українською

ПерсеФона - Сховай мене від темряви

220
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Сховай мене від темряви" автора ПерсеФона. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 52
Перейти на сторінку:
та перетнула паркан (добре, що невисокий). І ось, куди далі? Ці секунди затримки зіграли вирішальний акорд у нашому двобої з тварюкою. Воно виплуталося з гілок і як мисливський пес повзла моїми слідами. Воно дещо коливалось перед парканом. Проте голод, або саме смак полювання придало їй сили. І істота перетнула його. Коли я обернулася, то великі пазурі клацнули в міліметрі від мого обличчя. Воно було настільки близько до пащі, що уїдливе дихання обдало мою шкіру і краплі солоної слини бризнули в очі. Я встигла тільки викрикнути «мама».

— Майже не встиг. — Ілай тримав істоту за хвіст. Щосили він жбурнув її об паркан, потворна голова тріснула навпіл. — Дозволь провести тебе додому? — Ілай галантно підставив мені руку. — Полю, не стій, як стовбур. Пішли хутчіше. Всіх потвор мені не розштовхнути. Ти мене чуєш? — Але я стояла, як мармурова статуя. Тоді мій рятівник потягнув мене в сторону будинку. Ми майже бігли.

— Швидше — швидше! — Примовляв він. — Дівчина, пересувай ноги хутчіше. Не дивись на всі боки. Опусти очі. Вір мені. — Коли ми були вже майже коло під’їзду Ілай лагідніше звернувся до мене: «Де ключ? Чорт, що з тобою?! — І знову цей власний тон, — де він?!» — Ілай обшукав мої кишені.

— Ось він. — Весь цей час я тримала його в руках так міцно, що на долоні залишився слід. Ілай нетерпляче штовхнув мене в парадну. Коли врешті за мною зачинились двері моєї оселі, я почала приходити до тями. Ілай зачиняв вікна. Він ще щось мені казав, але я не розуміла жодного слова. Ніби мова його була іноземною, незрозумілою. Кожна клітина мого тіла тремтіла. Що він каже? Голос Ілая доходив до мене ніби з далеку.

— В тебе є хоч трохи інстинкту самозбереження? Я не очікував, що ти така боягузка. Пам’ятаю нашу першу зустріч. Ти завалила потвору не моргнувши й оком. Гей, ти як? — Він сів коло мене та акуратно торкнувся плеча.

— А якось ніяк. Я не розумію…

— Чого саме?

— Ти в моєму домі.

— Еге ж. Тебе саме це зараз бентежить? На вулиці декілька істот намагаються потрапити в будинок.

— Вони знайдуть нас!

— Напевно. Шукають вони тебе, твій запах вабить їх. Але мій спантеличує і не дає знайти тебе. Якщо ти хочеш аби я пішов…

— Ні, залишся! — Йому сподобалися мої слова, а може те, що я наразі залежала від нього, подобалось ще більше. Він відчув, що його близькість лякає мене. Тому Ілай відійшов до вікна і вмостився на підвіконні.

— Мій запах врешті переб’є твій і вони відповзуть.

— Дякую тобі. Ти вже не вперше рятуєш мене. — Він кивнув. Я підтягнула ноги на крісло, обійняла коліна. Не мала сил ані встати, ані щось робити, чи просто рухатися. — Як би не ти, ця істота вбила б мене.

— Не одразу. — Мої очі стали більше в декілька разів. — Ці потвори харчуються вами. Тому, думаю, це була б повільна смерть. Ой, я тебе лякаю?

— А сам як думаєш?

— Мені просто важко зрозуміти, чому ти завжди спізнюєшся додому? Де ти вітаєш, поміж хмаринками? Коли ти, врешті, станеш серйозно відноситись до себе?

— Зараз ти схожий на мого батька. І так, ти лякаєш мене. До речі, такі як ти, як ви харчуєтесь, теж… Людьми?

— Ні, не бійся.

— А що ж ви їсте?

— Те що і ви. Окрім фаст- фуда, звісно. — Він ще і жартує! Далі настала тиша. Ми мовчали. Про що було розмовляти? Про найулюбленіші страви? Хто він? Звідки? Стільки запитань, але не має сил навіть їх задати. Стрес давив на очі. Я перестала тремтіти, мені стало тепло. Відчуваючи вантаж втоми на собі мої оченята заплющились. Було так солодко.

— Засипай. — Почула я крізь сон хриплий оксамитовий голос Ілая. Перед тим, як Морфей закутав мене, я встигла розгледіти його. Він сидів на підвіконні склавши руки на грудях. Все його тіло було напружене, ніби рись перед стрибком. Мій охоронець боронив мене. Чому б і не спати? Він такий гарний, цей чоловік…

Ранішнє світло заповнило кімнату. Було щось незвичне, якесь відчуття у грудях… Я відкрила очі. Всі ставні були відчинені. Вони ніколи не були відкритими так рано. Коло мене на чайному столику лежав папір. На ньому олівцем була намальована поетично гарна жінка, яка спить. В ній я ледве впізнала себе. Під малюнком був напис каліграфічним почерком, грубим чоловічим, але гарним: «Така прекрасна. Нічого не бійся, коли я поруч. Ілай». Пальцем я провела по напису, намагаючись уявити, як він малював, що відчував. Те, як він мене бачить. Мене трохи збентежило щось, але тільки на мить. Звук вхідних дверей відволік мене.

— Це я! — Льока за своєю природою була, як кішка. Ходила швидко, проте тихо. Тому вона завжди сповіщала про свій прихід додому брязканням дверей та вигуком. І навіть те, що її нога була закута в гіпс, не обтяжувала її легкої ходи.

— Привіт! — При цих словах вона підняла високо брови.

— Доброго ранку.

— О, я бачу побачення було не ахті?

— Побачення? — Думки в моїй голові намагалися скластися в один доцільний пазл. — Я геть про нього забула!

— Що ж ти робила? Спала?

— Ну, майже. — Я протягнула малюнок подрузі. Льока недовго його вивчала, потім сіла навпроти мене і розсміялася.

— Ти чого? — Образилась я.

— Я б написала: «Така кумедна… Я збіг, коли ти спала!»

— Що ти верзеш?

— Я живу з тобою вже декілька років. Ти хропеш, як борів, ще в тебе розпухають губи та ніс. Він — романтик. До речі, хто такий Ілай?

— Цей чоловік. — Багатозначно сказала я. Так ми називали між собою Ілая.

1 ... 14 15 16 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сховай мене від темряви», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сховай мене від темряви"