Редьярд Джозеф Кіплінг - Кім

тільки лихі, злі люди залишилися на землі, то хто давав би нам притулок і їжу? — зауважив Кім, весело ступаючи зі своєю ношею на спині.

— Он там струмочок. Давай подивимося, — сказав Лама і, зійшовши з курної дороги, пішов полем, де нарвався на цілісіньку зграю бродячих собак.

Розділ 3

Гей, гласе кожної Душі,

За дзвоном слідом поспіши,

І Девадаттин суд верши,

На леготі з Камáкури.[46]

Позаду них сердитий селянин розмахував бамбуковою палицею. Це був зеленяр із касти араїнів [садівників], який вирощував овочі та квіти для Амбали. Кім добре знав це поріддя.

— Отака людина, — сказав Лама, не звертаючи уваги на собак, — нечемна з незнайомцями, нездержлива на слова і немилосердна. Хай його поведінка буде тобі пересторогою, мій учню.

— Хо, безсовісні жебраки! — репетував селянин. — Ану геть! Забирайтеся!

— Ми йдемо, — відповів Лама зі спокійною гідністю, — ми йдемо з цих немилосердних полів.

— А, — промовив Кім, глибоко зітхаючи, — якщо твій наступний урожай загине, нарікай на свій власний язик.

Чоловік збентежено почовгав капцями по землі.

— Вся округа кишить жебраками, — почав він, ніби вибачаючись.

— А чому ти вирішив, що ми будемо просити у тебе милостиню, о, малі[47]? — кольнув його Кім, вживши звертання, яке найменше подобається базарним продавцям овочів. — Ми хотіли тільки поглянути он на ту річку, за полем.

— Авжеееж — річка! — пирхнув чоловік. — З якого ж ви міста з’явилися, якщо не вмієте розпізнати проритого каналу? Він тягнеться прямо, як стріла, і я плачу за воду стільки, наче це розплавлене срібло. Отам, далі, рукав річки. Але якщо вам хочеться пити, то я можу вам дати води… і молока теж.

— Ні, ми підемо до Річки, — сказав Лама, крокуючи далі.

— Молока та їжі, — пробурмотів чоловік, дивлячись на дивну високу постать. — Мені не хочеться накликати біду на себе чи на свій урожай. Але в теперішній важкий час стільки жебраків вештається…

— Зауваж собі це, — звернувся Лама до Кіма, — багряний туман гніву спонукав його вимовити грубі слова. Але заледве полуда спала йому з очей, як він став чемним і доброзичливим. Хай будуть благословенні його поля. Стережися занадто поспішно судити про людей, о хліборобе!

— Я зустрічав святих, які прокляли би все твоє добро, від каменів довкола вогнища до самого хліва, — сказав Кім присоромленому чоловікові. — Ну, хіба він не мудрий і не святий? А я — його учень!

Задерши носа до неба, він із великою самоповагою крокував через вузенькі польові межі.

— Немає гордості, — почав Лама трохи перегодом, — немає жодної гордості у тих, які йдуть Серединним Шляхом.

— Але ж ти сказав, що він — низької касти і нечема.

— Про низьку касту я не говорив, бо як може бути те, чого насправді немає? Згодом він спокутував свою нечемність, і я забув про образу. Крім того, він, так само, як і ми, прив’язаний до Колеса Всього Сущого, але не йде шляхом звільнення, — Лама зупинився біля малого потічка, що біг серед полів, і став розглядати вибитий копитами берег.

— Ну, а як же ти впізнаєш ту свою Річку? — запитав Кім, сідаючи навпочіпки в тіні високих заростей цукрової тростини.

— Коли я знайду її, на мене, безумовно, зійде просвітлення. Але я відчуваю — це не те місце. О найменший із потоків, якби ти міг сказати мені, де тече моя Річка! Але будь благословенний вже за те, що запліднюєш ці поля!

— Диви! Диви! — Кім перескочив на його бік і шарпнув старого назад. Жовто-коричнева стрічка вислизнула з-попід пурпурових шелестких стеблин на берег, потягнулася до води, напилася і завмерла — здоровенна кобра з нерухомими розплющеними очима.

— Нема в мене палиці, патика немає у мене, — проговорив Кім. — Я добуду якогось — і переб’ю їй спину.

— Чому? Вона на Колесі, як і ми, живе то вгору, то вниз, дуже далеко від визволення. Велике зло мала скоїти душа, щоб її пожбурили в таке тіло.

— Я ненавиджу всіх змій, — сказав Кім. Жодний тубільний вишкіл не вгамує жах білої людини перед Змієм.

— Хай собі проживає своє життя! — клубок біля води засичав і розгорнув каптура. — Хай прийде чимскоріше твоє визволення, брате! — спокійно правив своєї Лама. — Чи не знаєш чи часом, де моя Річка?

— Я ще ніколи не бачив такого, як ти, — прошепотів приголомшений Кім. — Тебе що, кожна змія розуміє?

— Хто зна? — він пройшов на відстані фута від піднятої голови кобри. Голова лягла між запилюженими кільцями.

— Ну, пішли! — кинув Лама через плече.

— Цур, не я, — сказав Кім. — Я обійду.

— Гайда, вона тобі не зашкодить.

Кім мить вагався. Лама підтримав його, пробубнівши якусь китайську цитату, Кім подумав, що то закляття. Відтак послухався — і перестрибнув потічок, а змія, дійсно, знаку на те не подала.

— Я ще ніколи не бачив такої людини, — Кім витер піт із чола. — А тепер, куди ми йдемо?

— Це тобі треба визначитися. Я старий, і чужинець, зайшов далеко від своїх країв. Якби отой по-йізд не наповнював мою голову гуркотом барабанів диявола, я би їхав у ньому в Бенарес… Але так ми можемо проминути мою річку. Давай знайдемо іншу.

І весь той день вони тинялися з краю в край по місцині, де добре оброблена земля дає три, а то й чотири врожаї на рік, по полях цукрової тростини, довгої білої редьки і ноль-колю (капусти кольрабі), звертаючи убік до кожного проблиску води, хвилюючи собак і сонні полуденні села. Лама відповідав на шквал запитань із незворушною простотою: вони шукають Річку, Річку чудесного Зцілення. Якби ж бодай хто знав той потік?

Іноді чоловіки сміялися, але частіше слухали історію до кінця, пропонуючи мандрівникам місце в тіні, молоко та їжу. Жінки завжди були добрі, а маленькі діти, як і діти у всьому світі, були по черзі то сором’язливими, то надокучливими.

Вечір застав їх на відпочинку під чільним деревом у малому поселенні із земляними хатинками, де вони теревенили зі старостою, доки худоба поверталася додому з пасовиськ, а жінки лаштували пізню вечерю. Вони вийшли за смужки городів довкола голодної Амбали й опинилися серед розлогих ланів зеленого збіжжя.

Староста був сивобородий і привітний старий, звичний розважати незнайомців. Він витягнув рівне дерев’яне ліжко для Лами, поставив перед ним теплу, щойно приготовану їжу, запропонував йому люльку, і коли в сільському храмі завершилася церемонія, послав по тамтешнього жерця.

Кім розповідав старшим дітям байки про величину і красу Лагора, залізничні подорожі та подібні міські цікавинки, в той час як чоловіки говорили про своє повільно, як їхня