Морок Елл - Опера, Морок Елл

Частина шоста. Ніч перша

- І що тепер? – запитав Бак, коли вони вночі стояли біля машини, навпроти будинку де жили ла Гранджі й ла Морни, палили на двох останню цигарку з портсигару Тая.

Ла Гранджа допитувала група А.

Лоран протримав співака у кімнаті для допитів годин п’ять. Дві години Тай сидів на самоті, за ним спостерігали. А він наче впав у стан напівсну, здавалося, усе йому було байдуже.

Черговий доповів Налі що батьки арештованого ламають двері, вимагають пустити їх до сина. Налі пішла порозмовляти з батьками Тая. Бак залишився спостерігати за допитом, слідкував щоб права підозрюваного не порушувалися. Це було важко.

Налі вийшла до дверей відділку. Біля столу чергового стояли два чоловіка. Високий, міцної статури, статичний, брюнет у чорному костюмі, пальто й блискучих черевиках здавалося він аж відхилявся назад, зберігаючи рівну поставу. Другий - худорлявий блондин, витончений, гарний, вбраний у білий светр й темні брюки. На ногах черевики на шнурівках.

- Вітаю вас, я Налі Дені - Молодший слідчий групи П, відділу убивств. Йдіть за мною будь ласка. Я вам усе поясню у кімнаті відвідувачів, - а у самої крутилося у голові, він не має схожості ні з одним, це не штучне народження, скоріше прийомний, як буває у таких родинах. Й звідки вони взяли цього Тая? З якої планети?

Черговий докинув:

- Тільки не виходьте з відділку там журналісти й блогери. Розірвуть.

«Ой весела нічка»,  – подумала Налі.

У батьків Тая наче мову відняло. Наче вони не могли говорити, тільки безсило відкривали роти хапаючи подих. Вони слухняно пішли за молодшою слідчою. Дивилися на неї наче два зневірених жебрака.

Лише у кімнаті для відвідувачів чоловіки назвалися. Першим заговорив високий, він сів на запропоноване крісло біла засмальцьованого столу. На його обличчі виникла відраза, а потім відчай, уявив свого витонченого сина у цьому відділку:

- Мун ла Грандж.

- Бертран, - мовив чоловік у білому светрі, й запитав, - Як довго триматимуть Тая у цьому будинку?

Налі подумки застогнала, наступного разу пошле на таку розмову Бака. У нього краще виходить говорити із згорьованими родичами підозрюваних чи вбитих.

- Я припускаю його вина не доведена. Він підозрюваний, - додав Мун.

- До засідання суду він буде у камері. Суддя на першому засіданні вирішить: чи відпустити його під заставу, чи він залишиться у відділку, чи його відправлять до міської тюрми.

Бертран зігнувся, застогнав, обхопив голову руками. Мун обійняв його. Запитав тримаючи чоловіка у обіймах:

- Що ми можемо зробити щоб врятувати Тая. Йому не можна до тюрми, його там знищать.

- Чому ви так думаєте? – здивувалася Налі, - Якщо ми доведемо його невинність, його відпустять.

- Ви зможете це зробити? – Бертран підняв голову, з надією подивився у очі молодшої слідчої.

- Так це наша робота, - запевнила дівчина і додала, - я впевнена що він не вбивав тих людей.

- Панно Налі ви повертаєте нас до життя! Адже усі газети й з кожного телевізора нашого сина звинувачують у жахливому вбивстві. Люди вимагають повісити його. Наш гравітав у воротах вашого відділку закидали багнюкою, - розповідав Бертран, кричали що потрібно повісити усю нашу сім’ю.

- Я дуже вам співчуваю, - Налі дійсно щиро співчувала цим двом чоловікам, вона бачила яку біль вони терплять, спробувала підтримати, - Вам потрібно триматися, буде важко, але ми боротимемося.

- Так, ми триматимемося, але я не зовсім вірю що ми зможемо врятувати нашого сина, - мовив Мун, - Там такі імена, тих убитих людей. Це уся силова верхівка влади. Ви думаєте ми не розуміємо що вони розірвуть нашу дитину. Ніхто не буде розбиратися.

- Милий. Трішки віри. Нам потрібно трішки віри, - шепотів Бертран.

- Я попрошу вас розповісти що сталося минулої ночі, - попросила Налі, - Це допоможе у розслідуванні.

- Ми розповідали поліцейським вашого відділку, минулої ночі. Мені здалося, безкінечно розповідали, - відповів Мун.

- Ми з напарником шукаємо щось, що дасть можливість виправдати Тая. – Налі увімкнула диктофон на мобільному й поклала його на стіл, між собою й батьками Тая, - Важлива кожна деталь.

- Кожна деталь, - з гірким усміхом повторив Мун, хмикнув, - Це жахливо, коли життя нашої дитини залежить від дрібниць. Маю надію нам дозволять зустрітися з ним.

- Я зроблю для цього усе можливе, - запевнила Налі й намагалася додати власному голосу побільше віри.

Бертран підвівся дивився у темне вікно, на ліхтар, на натовп журналістів  які в дверях відділку криком запитували його про те, що він може сказати. І як вони з Муном почуваються, знаючи що їх син вбивця. Здригнувся від спогаду і заговорив першим:

- У молодшої групи завжди репетиції затягуються до години одинадцятої, ми звикли що Тай і Кікі пізно повертаються з театру. Й до того що Син часто ночував у Алі. Дорослий, самостійний. Та малий несподівано подзвонив й сказав виходити з дому, бо сталася біда з нашою похресницею.

Прибіг за десять хвилин наляканий. Від нашого дому до театру Мун доходить за двадцять хвилин, Тай добігає за п’ять - молоде довгоноге, - Бертран усміхнувся.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍