Коля Козак - Карта осінніх пригод, Коля Козак

**Глава 15: Гроза**

Після того, як вони знайшли зниклий рюкзак, Мирон і Соломія вирішили продовжити свій шлях. Але небо, яке ще зранку було ясним, почало хмуритися. Хмари збиралися над лісом, і повітря стало важким і вологим. Вони відчували, що гроза ось-ось почнеться.

— Нам треба знайти укриття, — сказав Мирон, піднявши голову до неба. — Якщо почнеться гроза, ми будемо в небезпеці.

— Але де? — запитала Соломія, оглядаючись навколо. — Тут лише дерева.

— Може, знайдемо печеру або щось подібне, — запропонував Мирон. — Або навіть велике дерево з густими гілками.

Вони прискорили кроки, намагаючись знайти щось, що могло б їх захистити від грози. Але ліс був густим, і знайти укриття виявилося не так просто. Перші краплі дощу впали на землю, коли вони нарешті помітили щось серед дерев.

— Дивись! — сказала Соломія, показуючи вперед. — Там щось є!

Вони підійшли ближче і побачили велике дерево з густими гілками, яке могло б їх захистити від дощу. Вони швидко сховалися під ним, коли гроза почалася.

Дощ був сильним, і грім гуркотів десь у далечині. Блискавки освітлювали ліс на мить, і вони відчували, як повітря наповнюється електрикою.

— Ти думаєш, ми в безпеці тут? — запитала Соломія, коли вони сиділи під деревом.

— Так, — відповів Мирон. — Але нам треба бути обережними. Гроза може бути небезпечною.

Вони сиділи мовчки, слухаючи звуки грози. Дощ бив по листях дерев, і вони відчували, як вода стікає по їхніх обличчях. Але вони знали, що повинні перечекати бурю.

— Ти думаєш, ми зможемо продовжити шлях після грози? — запитала Соломія, коли вони сиділи в тиші.

— Так, — відповів Мирон. — Але нам треба бути обережними. Після дощу земля буде слизькою, і ліс стане ще небезпечнішим.

Вони мовчали, слухаючи звуки грози. Грім гуркотів десь у далечині, а блискавки освітлювали ліс на мить. Вони відчували, що їхня пригода стає все небезпечнішою, але вони знали, що повинні йти далі.

— Ти думаєш, ми зробили правильний вибір, пішовши сюди? — раптом запитала Соломія.

— Не знаю, — відповів Мирон. — Але ми вже тут, і ми повинні йти далі. Хто знає, що нас чекає.

— Так, — сказала Соломія. — Але я відчуваю, що щось велике попереду.

— Може бути, — погодився Мирон. — Але ми впораємося. Ми ж команда, правда?

Соломія посміхнулася.

— Так, команда.

Вони заснули під звуки грози, яка била по лісу. Але десь у далечині чулися дивні звуки, ніби хтось або щось стежило за ними. Їхня пригода тільки починалася.