Анастасія Анпілогова - Тисячолітні. Відьма має померти, Анастасія Анпілогова

— Я любила одного хлопця, він служив в нас конюхом. Моя мати вирішила, що мені краще вийти заміж за дворянина. Вибір припав на Ульріха Ліфельдорського. Можливо я б й прийняла власну долю, якби не поведінка мого майбутнього нареченого. У нього була коханка. Я випадково про це дізналася незадовго до весілля. Ульріх сказав, щоб я не сподівалася, що він покине свою коханку ні зараз, ні після весілля. Я погрожувала йому, що всім розповім про це і він заарештував мого друга конюха. В окрузі тим часом відбувалися страшні вбивства. Від людей живцем відрізали шматки плоті, поки вони не стікали кров'ю. На нього повісили зовсім немислимі звинувачення у цих вбивствах. Зробили з нього жорстокого маніяка. А він був звичайнісіньким конюхом. Ульріх прийшов до тюремної камери та сказав йому, що це я, нібито вказала на нього, як на вбивцю і радісно виходжу заміж за Ульріха. І мій коханий повісився у тюремній камері. На весіллі я сказала своєму нареченому, що мені тепер нема чого втрачати та боятися. Я всім розповім, що він собою являє. Тоді він пригрозив, що, якщо я комусь розповім про те, що знаю, він вбиватиме мене довго і повільно, відрізаючи від мене по шматочку. Я зрозуміла, що Ульріх був тим маніяком. Я втекла сюди прямо з весілля, написавши листа, де я повідомила всю правду про нього. Коли я прибігла сюди, я почула кроки Ульріха і зрозуміла, що не гості, а він прочитав листа. Він ішов до мене з іржавим ножем, і я зрозуміла, що зараз він мене вбиватиме і зробила крок у прірву, щоб не мучитись. Крім того, в нього була перша дружина, ходили чутки, що він її бив, і поводився так ніби вона і не людина. Її вбили, убивцю так і не знайшли. Ходили чутки, що це він її й вбив. Ульріх Ліфельдорський — це прадід твого нареченого. У їхніх жилах тече погана кров. Стережися їх, відьма. Буде полювання та буде біда. — дівчина несподівано обернулася і злякано крикнула, — Це він! Я не мала тобі нічого говорити.

Хельга теж обернулася, але нікого не побачила, ні примари, ні людини. Привид дівчини зробив крок у прірву і зник.

Хель обернулася до гостей та прислуги. Вони з жахом хрестилися. Вони, мабуть, не чули слів примари. Кілька секунд Хельга думала, що їй робити. Але в голові крутилася тільки одна думка: примара права і треба тікати!