Катріна Страж - Потраплянка № 13 або 12 наречених для принца Ендрю, Катріна Страж

Вулички, наче сонячні промені, розбігались від центру площі, перетворюючись з цілком широких доріг та вузенькі провулки. В око впадала загальна чистота вулиць та центральних забудов. Я не побачила жодного будинку вище за третій поверх, усі вони були світлими, їхні дахи обвивав дикий виноград, а майже перед кожною крамничкою чи ресторацією були прибудовані тераси, які ховались під навісами із живою огорожею, в основному трояндовою або гліцинієвою.

Ми щойно залишили книжкову крамницю, де я шукала книги про магічні портали, як побачили натовп, що складався в основному з чоловіків, які дружно над чимось реготали. Вони оточили когось та сміялись, при цьому щось вигукували.

- Цікаво, що там сталось. Може підійдемо та подивимось. Як гадаєш , Марго? – звернулась я до подруги.

- Добре, - погодилась Рита, - крім того, я вже не можу ходити по цих крамницях, руки відриваються. А потім посидимо в кафе, трохи відпочинимо.

Я подивилась на подругу та не втрималась від скептичного мугикання. Ну звісно, адже книжкову крамницю ми залишили на останок, а до цього навідались чи не до кожного закладу, де можна було придбати тканину на сукні або прикраси. Подруга наділила слугу чималою кількістю пакунків, і все одно ми мали що нести у руках.

- Гей, принцесо, - скрикнув один з чоловіків, - то може ти мене поцілуєш? – і його товариші зайшлись реготом.

- А це взагалі цікаво, - пробурмотіла я, та запрацювала ліктями, аби побачити, з кого глузує натовп.

- Та хай мене вкрадуть, оце так несподіванка, - присвиснула я, бо не очікувала побачити знайоме обличчя.

Посеред натовпу стояла принцеса Берта Саланська, що правда, вигляд вона мала далеко не королівський. Сукня дівчини була брудною та в деяких місцях дірявою, а сама Берта виглядала не краще: босоніж, ноги поранені, зачіска розтріпалась, у волоссі стирчали листя та якісь гілочки, обличчя пильне, під нігтями бруд.

- Так, - підхопив інший чоловік, - таку красуню тільки й чекають на відборі, принц як побачить, одразу закохається у цю замазуру! А ти точно принцеса?

- Принцеса жебраків, - підхопив третій чоловік, і натовп знову зареготав.

- Я не пам’ятаю, хто я, - промовила Берта, - але мені потрібно до палацу.

- А ну розступіться, - промовила я, намагаючись дістатись до принцеси, яка дивилась на усіх якось дуже розгублено.

Зараз від колишньої Бертівської пихи не залишилось й сліду, і мені навіть щиро стало її шкода. Крім того, поява дівчини в такому вигляді ясно давала зрозуміти, що я все ж мала рацію, і принцеса не повернулась до палацу після другого етапу. Отже, мої здогадки були вірними. Що ти на це скажеш, Ілоне Маск? В смислі, Доріан ін-Грей.

Мої спроби дістатись до принцеси нарешті вдались, і я накинула їй на плечі Риткину щойно куплену шаль. Берта здивовано подивилась на мене, наче бачила вперше, і ввічливо подякувала.

- Ви пам’ятаєте мене, принцесо? – звернулась я до неї.

- Ні, - пролунала відповідь, - але я обов’язково запам’ятала б ваш колір волосся, якби бачила вас раніше.

- А ви взагалі, що пам’ятаєте останнє? – знову запитала її.

- Нічого, окрім того, що мені потрібно до палацу, - озвалась Берта.

- Оце вже взагалі цікаво, - протягнула я. Схоже, що у принцеси раптово розвилась амнезія, - ходіть зі мною, я відведу вас до палацу.

- Я сам потурбуюсь про дівчину, - почула я голос Доріана.

- Не віддам, - я заступила Берту, не даючи наблизитись до неї, - поки не визнаєте, що мої підозри були цілком виправдані.

- Не розумію, про що ви кажете, - з відмороженою фізіономією і з таким же тоном відповів Доріан.

- І взагалі, як ви тут опинились так швидко, а головне, вчасно? – примружила я очі, підозріло дивлячись на чоловіка.

- Те саме можу і про вас сказати, - парирував цей вкрай знахабнілий тип.

Він спритно перемістився мені за спину, підхопив принцесу на руки і попрямував до свого екіпажу. Я прожогом кинулась за ним, але згадала про Марго, що сиділа в кафе та вилаялась. Не можу залишити подругу. Ну нічого, в палаці я цього зарозумілого нахабу з-під землі дістану.

*****

Палац гудів, наче стривожений вулик. Вперше за весь час відбору потенційні наречені занепокоїлись, а я тріумфувала. Хто Шерлок? Я Шерлок! Втім, тривала моя радість недовго, бо до Берти мене не пустили, мало того, її кудись переселили з колишніх апартаментів. А коли я почула офіційну версію, чому принцеса в такому вигляді розгулювала містом, то взагалі була шокована – навіть наші депутати та судді вигадували правдоподібніші відмазки. Виявляється, принцеса просто вирішила пожартувати над усіма, тому прикинулась, що нічого не пам’ятає. Угу, жартівниця яка! Ну прямо розсміши коміка! Головний приз явно належав би їй! Щоб її пихата високість розгулювала у такому вигляді серед натовпу? Не смішіть мої тапки. Та головне, що мене обурило – версія із розіграшом всіх влаштувала, і потенційні наречені знову увійшли до стану амеби. А ще, поговорити з Доріаном я теж не змогла. Він, що називається, відморозився і від розмови, і від мене.

*****

Зла на увесь світ, я поверталась до себе від покоїв принцеси, де мені дали відкоша, і по дорозі зустріла королівського радника.