Валерій СЛОБОДА - Слобода сміється, Валерій СЛОБОДА

Сам даремно зроблю 
Яких тільки цяцьок не понавидумували для чоловіків, щоб ті цілими днями гралися в гаражі. Оце заглянув до кума в його «царство», а там бачу, як він на якомусь приладді, підганяє під прямий кут, якусь деталь. 
— А це що за фігня? — дивуюся я новинці. 
— Це гріндер, станок такий, щоб точити, шліфувати, підганяти кути. Що хочеш на ньому можна робити. Така класна машина, ось дивись, я зараз підганяю кут на дев’яносто градусів, але якщо потрібно під сорок п’ять… будь ласка, — продемонстрував кум, як це робиться, — а може тобі потрібно заокруглити грані… оп ля, і маєм, хвалився далі він, а потім глянув на деталь, насупився і гаркнув мені, — так, валіть куме звідси, бо через вас деталь зіпсував. — і сердито жбурнув її в кут до металобрухту. 
Я, звісно, не збирався гнівити кума, і подався геть, бо, не дай Боже, психане, то з ким тоді по сто грам вип’єш? Піти то я пішов, але якийсь осадок в душі лишився. Як це так, у кума є такий станочок, а я що… не тим самим інструментом роблений? Навіщо мені цей гріндер здався не знаю, може потім придумаю, але я взяв гроші зі своєї нички і подався на ринок. Поки я біг до того ринку, то гривня знову гепнулася, а долар її гордо переступив і вознісся над нею, як сонце над землею. А в нас, як ви самі знаєте, всі товари прив’язані до того долара, наче та худоба до припона.   
Знайшовши на ринку такий самий прилад, як у кума, я довго його роздивлявся, не наважуючись віддати за нього гроші, аж поки продавець не витримав і спитав: 
— Шо ви, дядьку, ото його крутите, немов того колобка, шукаючи дірку? 
— Та я, оце, хочу побачити, яка проба на ньому стоїть. 
— Шо ви мелете? Пробу ставлять тільки на золотих виробах. 
— Так ціну ж ти просиш, наче він золотий. 
— Так, дядьку, не маєте грошей, то проходьте далі, а мені не морочте лоба. 
Гроші то я маю, але ж вельми шкода віддавати такі кошти за те, що можна донести додому не міняючи руки. Одним словом, не купив, а звернувся до Гугла-батька, який все знає і все вміє. Там то я і побачив, як один мужик такого гріндера своїми руками з підручних матеріалів зробив. Глянув я на себе, і ви не повірите, знайшов аж дві руки, значить справа буде, тож кинувся до роботи. Пошукав підручні матеріали, не знайшов, побіг по магазинах. 
А там як у казці: купив метал, його потрібно порізати — купив болгарку, порізав, потрібно зварити деталі — купив зварку, зварив, потрібно просвердлити отвори — купив дриль і все…, бо гроші закінчилися. Стало моє «проізводство» і заклякло, бо шківи треба виточити, потрібен токарний станочок. Думав, думав… пішов за позикою до кума, щоб без процентів було. 
— Здорові були, куме! — вітаюся в надії на пророчі слова, — позичте грошей? 
— Скільки? 
— Стільки! 
— На що? 
— Не ваша справа, — бо ж сюрприз не вийде і я не похизуюся тим, що сам зробив гріндер своїми руками, а не так, як він заплатив за свого гроші. 
Позичив, купив, виточив, мотора взяв зі старої пральної машинки, зібрав, підключив ввімкнув… і якраз в цю хвилину вимкнули світло в мережі. Буває, зараз часто вимикають, бо ж війна, так що є такі перебої. Вийшов на вулицю, чую сусід болгаркою щось ріже, трохи далі столярний станок працює, там ось млином зерно мелють, зрозумів, що то в мене на лічильнику запобіжник перегорів. Зрадів, бо виходить потужного станочка змайстрував, а запобіжник то не проблема, навчений вже. Зараз поставлю якого треба «жучка» і все буде, «ок». Скрутив такого, що насилу впер у лічильник. 
Ну ще одна спроба, серце аж вискакує з радості… ввімкнув… мотор потужно «мукнув», і з нього дим пішов, а в селі напрочуд стало тихо. Мабуть, потомилися і вимкнули свої всі станки разом. А я згодом, прокашлявшись від їдкого диму, чітко зрозумів, що мені цей клятий гріндер і даром не потрібен, я ж не слюсар.