Хорхе Луїс Борхес - Книга вигаданих істот

причетні до космічної довговічності; тож природно, що їх (разом з єдинорогом, драконом, феніксом і тигром) зараховують до божественних істот, а віщуни шукають пророцтва на їхніх панцирах.

Тан-Кі (Черепаха — Дух-покровитель) — так звалася та, що відкрила імператорові «Великий закон».

Мінотавр

Ідея про споруду, в якій губляться люди, можливо, ще дивніша за ідею про людину з бичачою головою, але вони доповнюють одна одну — образ лабіринту відповідає образу Мінотавра. Цілком слушно, що в потворній споруді мешкає почвара.

Мінотавр — напівбик-напівлюдина — це плід кохання критської цариці Пасіфаї та білого бика, якого Посейдон випустив з моря. Дедал{146}, чия вигадливість уможливила це кохання, спорудив лабіринт, щоб ув’язнити та сховати в ньому чудовисько. Мінотавр їв людське м’ясо; його треба було прогодувати, тож цар Криту зажадав, щоб з Афін щороку присилали сімох юнаків і сімох дівчат. Тесей вирішив урятувати батьківщину від цієї повинності та зголосився добровільно піти до чудовиська. Дочка царя Аріадна дала йому нитку, щоб він не загубився серед коридорів; герой убив Мінотавра та спромігся вийти з лабіринту.

Овідій мовить про «напівбика-напівлюдину» вигадливим п’ятистопним віршем; Данте, який знав слова древніх, але не бачив їхніх монет і монументів, вигадав Мінотавра з людською головою та бичачим тулубом («Пекло», XII, 1-30).

Культ бика та двосічної сокири (від її назви labrys, імовірно, виникло слово «лабіринт») був типовим для доеллінських релігій з властивими їм кривавими боями биків. Людські фігури з бичачими головами, судячи з настінних зображень, побутували в критській демонології. Можливо, грецька легенда про Мінотавра є більш пізньою та примітивною версією набагато давніших міфів, тінню інших, ще жахливіших марень.

Монокли

Перш ніж стати назвою оптичного скла, слово «монокль» вживалося для позначення однооких істот. Так, у сонеті початку XVII століття Гонгора{147} мовить про «одноокого кавалера Галатеї». Це, звичайно, Поліфем, про якого він перед тим у «Міфі про Поліфема та Галатею» писав:

Він був бескúдом, сповненим величчя,

Нептуна син могутній і жорстокий;

Мов сонце, осявало це обличчя

Єдине око, світоч одинокий.

Гігант-циклоп, він легко, як патиччя,

Сосновий стовбур піднімав високий:

Була такою ця нелюдська сила,

Що посохом сосна йому служила.

Волосся чорне неймовірно схоже

На хвилі Лети темні та бурхливі,

І раз по раз вітрило непогоже

Йому кошлатить пасма вередливі;

А борода з гірським потоком може

Рівнятися, що в лютому пориві

Спадає вниз, на груди — незугарно

Він пальцями її куйовдить марно.

Ці рядки вигадливіші, але слабші за рядки з третьої пісні «Енеїди» (високо поціновані Квінтиліаном{148}), які своєю чергою вигадливіші, але слабші за рядки з дев’ятої пісні «Одіссеї». Такий літературний регрес відповідає регресові поетичної віри; Вергілій хоче справити враження своїм Поліфемом, але мало в нього вірить; а Гонгора вірить лише в слова та словесні викрутаси.

Циклопи — не єдині одноокі люди; Пліній (VII, 2) згадує також Арімаспів:

«Люди, прикметні тим, що мають лише одне око посеред чола. Живуть вони в безупинній війні з крилатими чудовиськами Грифонами, намагаючись відібрати в тих золото, яке Грифони видобувають з надр землі та боронять не менш затято, ніж Арімаспи прагнуть ним заволодіти».

За п’ятсот років перед тим перший енциклопедист Геродот Галікарнаський писав (III, 116):

«На півночі Європи нібито є надзвичайно багато золота, однак я не можу сказати достеменно, ні де саме, ні звідки його видобувають. Подейкують, що його крадуть у Грифонів одноокі Арімаспи; однак цей міф надто неймовірний, щоб гадати, буцімто на землі є люди, такі самі, як решта людей, та лише з одним оком».

Мурахолев

Мурахолев — неймовірна тварина, яку Флобер змалював таким чином: «Лев спереду, мураха ззаду, з геніталіями навиворіт». Історія цього чудовиська вельми цікава. У Святому Письмі (Книга Йова, IV, 11) сказано: «Гине лев, як немає здобичі».

У гебрайському тексті лев названий словом layish; це неприродне слово, певно, спричинилося до такого ж неприродного перекладу; автори Септуагінти{149} згадали якогось арабського лева, що його Еліан{150} і Страбон{151} звуть myrmex, і вигадали слово «мурахолев».

Через кілька століть первісне значення було втрачено. Myrmex — «мураха» грецькою; із дивних слів «Гине мурахолев, як немає здобичі» постала вигадка, доповнена середньовічними бестіаріями:

«Про мурахолева мовиться у “Фізіологу”; батько його має подобу лева, а мати — мурахи; батько харчується м’ясом, а мати — рослинами. Їхнє дитя — мурахолев-покруч: спереду він лев, а ззаду — мураха. Спороджений таким чином мурахолев не може їсти ані м’яса, як батько, ані трави, як мати, а тому помирає».

Наги

Наги належать до міфології Індостану. Це змії, та зазвичай вони набувають людської подоби. В одній з книг Махабгарати Улупі{152}, дочка царя Нагів, домагається Арджуни{153}, а коли той хоче їй відмовити, посилаючись на обітницю невинності, юнка нагадує йому про обов’язок допомагати нещасним, і герой поступається їй однією ніччю. Будда, медитуючи під смоківницею, потерпає від вітру та дощу; якийсь жалісливий Наг обвивається навколо нього сім разів і захищає його, наче покрівлею, сімома головами. Будда навертає Нага до своєї віри.

Керн{154} у «Підручнику з індійського буддизму» описує Нагів як хмароподібних змій. Вони живуть глибоко під землею у своїх палацах. Прихильники «Великої Колісниці{155}» стверджують, нібито Будда один закон дав людям, а інший — богам, і цей другий закон — езотерика — зберігався на небесах і в палацах змій, які згодом відкрили його ченцеві Нагарджуні{156}.

Ось легенда, знайдена на початку V століття в Індії прочанином Фа Сянем{157}:

«Цар Ашока{158} прийшов до озера, біля якого стояла вежа. Цар вирішив зруйнувати її та побудувати вищу. Якийсь брахман запросив його у вежу, а коли цар уже опинився всередині, мовив:

— Моя людська подоба оманлива; насправді я — Наг, дракон. Через гріхи я змушений жити в цьому потворному тілі, однак дотримуюсь даного Буддою закону та сподіваюся спокутати свої гріхи. Ти можеш зруйнувати цей храм,