Герман Мелвілл - Мобі Дік, Герман Мелвілл

94
СТИСК РУКИ

Той кит, що за ним так завзято гнався Стаб, був убитий і, як годиться, прибуксируваний до борту «Пеквода», де над ним виконано всі операції, докладно описані раніше,- аж до вичерпування Гейдельберзької бочки, чи то «скрині».

Поки частина команди поралась коло цього діла, інші відтягували геть великі кадоби, щойно наповнені спермацетом, і коли настав відповідний час, цей спермацет старанно переробили, перше ніж узятись до витоплювання лою зі складеного в сальному трюмі сала, про що буде мова трохи далі.

Охолонувши, спермацет почав гуснути, і я з кількома товаришами, сівши над тією величезною Константиновою купіллю, побачив, що він збивається в дивні грудочки, які плавають у ще не загуслій рідині. Нашим завданням було знов розминати ті грудочки в рідину. Яка приємна, запашна робота! Не диво, що в давнину цей спермацет був таким улюбленим косметичним засобом. Як він очищує! Як розмочує! Як чудово пом’якшує! Всього кілька хвилин потримав я в ньому руки, і вже пальці мої стали схожі на вугрів: навіть почали зміїтись і скручуватися в спіралі.

Я сидів собі вигідно на палубі, схрестивши ноги, і після тяжкої натуги при брашпилі відпочивав під спокійним блакитним небом, а корабель під лінивими вітрилами спокійно, неквапливо плив по морю, і я занурював руки між оті м’які, делікатні круглі грудочки, просочені рідиною: вони виникли за якусь годину і тепер роздавлювалися в моїх руках, щедро випускаючи з себе своє багатство, як цілком дозрілі виноградини випускають винний сік. Я вдихав той нічим не зіпсований аромат, буквально схожий на пахощі весняних фіалок, і запевняю вас, що в ту хвилину я перебував наче на духмяних луках. Я зовсім забув про нашу страшну присягу й омивав руки й серце в тому неприступному для змалювання спермацеті. Я майже почав вірити в давній Парацельсів забобон, ніби спермацет має рідкісну властивість гасити полум’я гніву. Купаючись у тій купелі, я відчув себе божественно вільним від будь-якої лихої волі, чи дратливості, чи злоби, чи будь-чого такого.

Мни! Мни! Мни! Весь ранок до самого обіду я розминав той спермацет, аж поки сам ледь-ледь не розтанув у ньому. Я розминав той спермацет, поки мене опанувало якесь дивне потьмарення розуму і я почав несвідомо тиснути руки своїх товаришів, теж занурені в кадіб, плутаючи ті руки з м’якими грудочками спермацету. Ось які щедрі, палкі, дружні й щирі почуття пробуджує ця робота; кінець кінцем я вже потискав їхні руки, чуло дивлячись їм у очі, ніби промовляв: «О мої любі друзі, нащо нам живити один до одного якісь прикрі почуття, хай навіть найменшу нехіть чи заздрість! Ну-бо всі потиснімо один одному руки! Ні, ще більше: стиснімось самі в одну грудку, розімнімо душі свої на молоко й спермацет доброти».

Якби ж то я міг розминати той спермацет довіку! Бо тепер, коли досвід стількох прожитих років багато разів переконав мене, що завжди доводиться кінець кінцем переходити до скромнішого чи принаймні інакшого уявлення про досяжне для тебе щастя і вбачати його не в породженнях розуму, чи уяви, а в дружині, домашньому вогнищі, постелі, столі, сідлі, теплі коминка, в рідному краєві,- тепер, коли я збагнув це, я ладен був би розминати його вічно. У своїх нічних думах та видивах я бачив довгі ряди ангелів у раю, і руки кожного з них були занурені в чашу із спермацетом.

Тут, говорячи про спермацет, доречно згадати й інші споріднені з ним речі, зокрема про готування кита до витоплювання з нього лою.

Насамперед іде так званий «білок», який вирізують із ріпиці кашалотового хвоста й найтовщої частини хвостових плавців. У цій твердій масі, всуціль пророслій сухожильними волокнами - вона становить ніби вистилку для м’язів,- теж є трохи жиру. Знявши той «білок» в кита, його насамперед розрізають на поздовжні смуги зручного розміру, а тоді вже січуть дрібно. Схожа та маса на брили беркшірського мармуру.

Назву «плюм-пудинг» надали шматкам китового м’яса, які подекуди віддираються разом із сальною «ковдрою». Вони теж часто бувають дуже жирні. Ті шматки мають на диво гарний, смаковитий, привабливий вигляд. Як свідчить сама назва, їхнє забарвлення дуже соковите й строкате: тло з сніжно-білих та золотавих смужок, а по ньому густо-червоні та пурпурові цяточки. То немов рубінові родзинки в цитриновому тісті. Всупереч усякому здоровому глуздові, «плюм-пудинг» так і надить, щоб їсти його. Признаюся, що одного разу я його покуштував, сховавшись за фок-щоглою. Смак він мав більш-менш такий, як мала б, на мою думку, королівська котлета із стегна Людовіка Гладкого, 145 коли б його підстрелити в перший день сезону полювання на оленів, та ще й такого сезону, до якого б поспіло особливо вдале вино з торішнього врожаю виноградників Шампані.

Є ще одна субстанція, така дивна, що мені навіть важко точно описати її. Знаходиться вона вже під час переробляння здобичі; китобої дали їй назву «твань», і така вона й є: надзвичайно слизька й тягуча. Її дуже часто знаходять на дні кадобів, у які вичерпували зі «скрині» спермацет, після того як його добре перемнуть і зіллють. Я гадаю, що то злиплі залишки плівок, які розділяли вміст «скрині» й були порвані під час вичерпування.

Так званий «глей» - це термін, який, власне, належить мисливцям на справжнього кита, але часом уживається й тими, хто полює на кашалотів. Ним позначають темну клейку речовину, яку зішкрібають зі спини гренландського, або справжнього кита і яка густо вкриває палуби тих китоловів нижчої породи, котрі промишляють цього левіафана-плебея.

«Клешні». Точно кажучи, це слово не належить до китобійського лексикону. Але в ужитку китобоїв воно має ось яке значення. У китобоїв «клешня» - це коротка, міцна смужка, вирізана з тоншого краю левіафанового хвостового плавця. Середня товщина її - близько дюйма, а площею вона десь така, як залізна лопать мотики. Коли її ребром шкребти жирну палубу, вона діє як шкіряна швабра і якимись невідомими чи то лестощами, чи то чарами зманює за собою весь бруд.

Та коли ви хочете докладніше познайомитися з усіма тими маловідомими речами, то найкраще буде спуститися зразу до сального трюму й побалакати скільки треба з тими, хто працює там. Ми вже згадували про той трюм як про місце, де складають здерті з туші й підняті на корабель