Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

всі іспити і більше часу приділяв не навчанню, а майстерні. Його зараз більше хвилювали хороші продажі на ярмарку. До початку залишалося кілька днів. Майже щодня він вирушав у місто, щоб все перевірити й дати нові вказівки. Ковалі працювали цілодобово. Через те, що вони сплатили підвищений збір на наступний рік, їм виділили більший торговий павільйон на ярмарку, тому й товарів слід було підготувати достатньо. Щоб ще збільшити продажі, Нік вирішив застосувати знання з Землі. Він змусив Цифріта написати невеликі рекламки із зазначенням товару, акцій та їх місця на ринку, а сина Окертуза з друзями — зустрічати всіх, хто в’їжджає в місто, й роздавати їх. Не дивлячись на опір Цифріта, який ретельно зважував всі витрати, він придумав ще кілька акцій та безкоштовних подарунків. Наприклад: купи п’ять мечів — отримай в подарунок умивальник. Треба було не тільки продати більше зараз, але й змусити покупців ще і ще приходити в майстерню протягом року.

Втомлений, після чергового дня проведеного в майстерні, сидів у кімнаті та вигадував нові завдання для Окертуза і Цифріта. У двері постукали. Нік зовсім не здивувався, побачивши знайоме обличчя Матотору. Останні тижні, особливо після купівлі майстерні, він зовсім забув про своїх шкільних друзів.

— Привіт, Матотору! Радий тебе бачити.

— Привіт, Ніку. Та я, власне, на хвилину. Тебе викликає директор Школи.

— З чого це раптом? А ти не знаєш навіщо?

— Ні. Просто сказали передати тобі, — відповів товстун й помчав на вечерю, що наближалася. Нік посміхнувся, побачивши довгу біляву тінь, яка побігла слідом за товстуном.

«Вони знайшли один одного», — подумав Нік про солодку парочку Матотору і Касталатуса.

— А, Ніку, заходь, — привітався директор Хеган.

— Щось трапилося? — запитав учень, перебираючи в думці ймовірні причини настільки дивного виклику.

— Та ні. Все добре. Тут твоєї персоною зацікавилися в королівському палаці. Особисто Магістр Дорінг хоче тебе побачити. Я підозрюю, що не так побачити, як в голові у тебе покопатися. Його дуже турбують новини про Ліну, що вона жива. Ти ж, певно, знаєш його ненависть до неї. Тому чекають на тебе неприємні хвилини.

— Зрозуміло, — філософськи і трохи єхидно відповів учень. — І коли мені треба з’явитися в палац?

— Поїдеш завтра разом з учнями та викладачами на королівський бал.

— От же лайно. Вибачте, директоре. Я був щасливий, що це мене минуло. А може, все-таки в інший час поїду? Я страшенно не люблю такі заходи.

— Не вийде. Це наказ Дорінга. Тому завтра до обіду будь готовий. У тебе є що одягнути на бал?

— Ні. Одягну простий шкільний одяг, — скривився Нік.

— Це, звичайно, погано, але часу шити щось більш урочисте вже немає. Сподіваюся, що він хоча б чистий та випрасуваний?

— До завтра буде.

— Добре. Мало не забув. Тебе буде супроводжувати Магістр Квіта Лоре. Ну, щоб підказати, якщо щось не так піде, або відвернути увагу.

— Ну хоч щось приємне, — кисло посміхнувся учень і пішов до себе в кімнату.

Настрій був жахливий. Їхати на бал зовсім не хотілося, але розпорядження начальства не обговорюються. У призначений час він стояв разом з іншими учнями та викладачами Школи у дворі і чекав візок.

— Привіт, Ніку, — поруч стояла Квіта й посміхалася йому.

— Оце так! — вирвалося у нього, коли він її побачив.

— Що? — перепитала магеса.

— Ти просто чудово виглядаєш, — оговтався від розгубленості учень. — Ну, хоч якась радість від цієї поїздки.

— Дякую, — трохи зашарілася Квіта, бачачи його реакцію. — Я теж не особливо люблю такі заходи, але для викладачів це обов’язково. Доводиться їхати. А цього разу до тебе нянькою приставили.

— Щось багато няньок у мене з’явилося останнім часом. Я все-таки сподіваюся, що ти будеш прекрасною супутницею жахливого чудовиська, а не нянькою.

— Подивимося на твою поведінку, — посміхнулася Квіта. — А навіщо тебе тягнуть на цей бал? Начебто не прийнято учнів першого року брати.

— Магістрові Дорінгу приспічило зі мною познайомитися. А приїхати в Школу йому ліньки, от і знайшов привід викликати.

— Тепер зрозуміло. Готуйся. Навряд тепер цей бал буде дуже приємним для тебе.

— Ну, я сподіваюся все-таки трохи розважитися, — хитро сказав Нік. — Тим більше, коли поруч така шикарна супутниця.

Дорога до королівського замку пролетіла непомітно. Він не міг відірвати погляду від Квіти, що сиділа навпроти, чим бентежив її та змушував червоніти.

Вони трохи спізнювалися, тому часу роздивитися палац зсередини у нього не було. Швидко прогнали залами, коридорами, переходами, сходами у великій урочистий зал. Виявляється, всі мали стояти на своїх місцях. Місце для Школи було вільним. Вони розмістилися на ньому. Попереду стали керівники Школи і найстаріші викладачі, за ними інші, а під самою стіною дісталося місце учням. Нік виявив поряд з собою кілька знайомих учнів. Там був і Кавар Фундо. Ну, ще б пак, як старості та найстараннішому учневі не бути на балу? Також поруч з ним виявилася Амалі Едер. Краща учениця кафедри Цілительства. І це теж було логічно. Інших учнів він знав тільки поверхово, зрідка зустрічаючись з ними в їдальні.

Урочиста частина розпочалася. Пролунали звуки фанфар та зазвучав голос церемоніймейстера.

— Його величність король Фенстел. Принц Тан! — називав тих, хто входив, розпорядник. — Принц Уртес! Принцеса Нілаон!

Нік, підпираючи стіну, нічого не бачив за