Мішель Монтень - Проби

кого іншого на світі. Різниця в способі життя народів не викликає в мене ніяких інших чуттів, окрім вдоволення, що дає мені різноманітність. Усякий звичай має свою обґрунтованість. Чи будуть тарілки цинові, дерев'яні або череп'яні, чи мене пригощатимуть смаженим чи вареним, чи буде це масло, оливкова чи горіхова олія, мені байдуже, і для мене було б, мабуть, корисніше, якби розбірливість і вибагливість впиняли нескромність мого апетиту, оберігаючи шлунок від переповнення. Коли я буваю поза Францією і в мене запитують, бажаючи зробити мені люб'язність, чи не хочу я, щоб мені подали французькі страви, я незмінно відмовляюся яким-небудь жартом і вмощуюся за стіл, заставлений винятково чужоземними стравами.

Мені соромно за своїх співвітчизників, захоплених дурною звичкою лякатися всього, що їм незвично: вони ледве виберуться за царину мого села, як їм починає здаватися, що вони перенеслися в інший світ. Скрізь, хоч би куди вони потрапили, вони тримаються свого і гребують чужоземцями. Аби вони наткнулися на француза десь в Угорщині, то ця радісна подія одразу ж відзначається бенкетом: вони з ним тут же зближуються і віднині, приліпившись один до одного, вкупі заходжуються паплюжити варварські звичаї, що спостерігаються навколо них. А чом би їм і не бути варварськими, раз вони не французькі? І це ще найкмітливіші між нами, бо вони все ж познайомилися з цими звичаями, хоча б щоб полихословити про них. Більшість же французів вирушають у поїздку, щоб вернутися з тим, з чим приїхали. Вони подорожують, прикриті і затиснуті в лещата непроникної і мовчазної обачності, оберігаючись від зарази, що носиться в незнайомому їм повітрі.

Щойно сказане про моїх співвітчизників нагадує мені ще про одну рису, яку я нерідко підмічав у молодих людях з числа наших двораків. Вони вважають за людей лише тих, хто належить до їхнього тісного кола, дивлячись на нас, усю решту, як на істоти з цілком іншого світу, зі зневагою або з поблажливим жалем. Відніміть у них їхні придворні плітки, і вони опиняться ні при чому, з порожніми руками, такі ж незграбні і темні, якими уявляємося ми самі. Правильно говорять, що порядна людина — людина різностороння.

Щодо мене, то, вирушаючи в мандри, ситий по зав'язку нашим способом життя, і, звісно, не для того, щоб шукати гасконців у Сицилії (їх досить у мене вдома), я шукаю швидше, якщо завгодно, греків або ж персів: я з ними знайомлюся, я їх уважно слухаю; саме цьому я віддаюся усією душею і замилуванням. І що найцікавіше: я, здається, ні разу не стикався зі звичаями, які хоч у чомусь поступалися б нашим. А втім, я на своєму не наполягаю, адже, сказати б, я не губив з очей флюгера на моїй покрівлі.

А втім, випадкові компанії, що утворюються в дорозі, найчастіше спричиняють радше незручності, ніж утіху: я ніколи до них не горнувся, і ще менше горнуся до них тепер, коли старість відокремлює мене від решти і дає мені деяку пільгу щодо дотримання загальноприйнятих правил ґречності. Ви страждаєте через іншого, або через вас страждає інший, і те, і те обтяжливо й морочливо, але останнє, як на мене, прикріше. Рідкісне везіння, але й неймовірна полегкість — мати при собі поряд людину з таким розумом і звичаями, подібними до ваших, і охочого вашого супутника. В усіх моїх мандрах мені цього вкрай бракувало. Але такого супутника треба підшукувати і добирати, ще не виїжджаючи з дому. І щоразу, як мені спадає якась славна думка, а поділитися нею мені ні з ким, мене огортає жаль, що я породив її в самоті. Якби мудрість дарувалася природою з неодмінною умовою тримати її про себе і ні з ким не ділитися нею, я б її зрікся, Сенека, Листи, 6. А цьому подавай ще вище: якби мудрагелеві судилося таке життя, що живучи серед цілковитого достатку і всолоджуючись тихомирним дозвіллям, він мав би змогу споглядати все гідне вивчення і обмірковувати про себе пізнане, але при цьому не міг би порушити своєї самотності і побачити бодай одну людину, то йому тільки і залишилось би, що розлучитися з життям. Цицерон, Про обов'язки, І, 46. Я схвалюю думку, висловлену Архітом, що твердив, що йому було б не до вподоби навіть на небі і на великих і божистих небесних тілах, якщо він потрапить туди без супутника.

Проте ліпше бути одному, ніж серед докучливих і дурних людей. Аристипп любив жити, відчуваючи себе завжди і скрізь чужим.

Якби доля жить за бажанням дала.

Верґілій, Енеїда, IV, 340

Пер. Михайла Білика

То я б обрав для себе таке: провести її, сидячи в сідлі:

Щоб бути там, де палить сонце,

Й там, де в імлі все й дощах сльотливих.

Горацій, Оди, III, 3, 54

Пер. Андрія Содомори

Чи не гадали прожити без перешкод і хвилювань? Доля ніколи не знижується до нас із справжнім простосердям. Квінт Курій, IV, 14. Придивіться — і ви побачите, що єдино, хто вам заважає, — це ви самі, і хоч би куди ви виряджалися, ви скрізь підете за собою і скрізь скаржитиметесь на свій жереб. Адже на нашій тлінній землі нема втіхи нікому, окрім душ ницих або божистих. Хто не вдовольняється такими сприятливими обставинами, де ж він думає знайти кращі? Тисячі і тисячі людей вважали б за межу своїх мріянь гаразди, рівні вашим. Змінилися самі, бо се цілком вам підвладне, а щодо решти, то там ви маєте єдине право — терпеливо схилятися перед льосом. Один тільки розум може забезпечити погідний спокій. Сенека, Листи, 56.

Я усвідомлюю всю справедливість цього напучування і усвідомлюю дуже добре; а втім, було б і коротше і простіше сказати те саме у двох словах: «Будьте обачні». Але та душевна твердість, якої від мене вимагають, щаблем вище від розсудливості: вона ним породжується і виковується. Достоту так само робить і лікар, який туркає на вуха бідолашному безнадійному недужникові, щоб він був веселим і бадьорим; його порада була б набагато розумніша, якби він сказав йому: «Будьте здорові». Ну, а я зі звичайного тіста. Ось благодійний, ясний і зрозумілий вислів: «Будьте вдоволені своїм», себто тим, що в межах наших можливостей. Але й для мудріших, ніж я, це так само нездійсненне, як для мене. Це загальноприйнятий вислів, але він обіймає воістину неосяжне. До чого тільки він не стосується. Все на світі переживає себе і зазнає змін.

Я дуже добре знаю, що