Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Ми покидаємо зали, супроводжувані поглядами придворних – явними і прихованими. Мене розглядають, мабуть, навіть більше. Нова людина завжди викликає цікавість, тим більше якщо вона нікому невідома несподівана дружина одного з найзнатніших лордів. Пройшовши через анфіладу великих зал, ми опиняємось у внутрішньому дворику палацу і справді прямуємо до фонтану. Дорогою я роздивляюсь незвичні для мене речі – кущі й дерева з ідеально круглою кроною. Доріжки між клумбами чіткої геометричної форми також складають вигадливий візерунок. Щось подібне я бачила у Вінтхолі, але і близько не такої складності, до того ж троянди леді Агати росли довлі вільно, тоді як тут кожен пагін, кожен листочок вочевидь займає ретельно вивірене місце.

Дійшовши до круглого фонтану у центрі, Айгуль розвертається і сідає на кам’яну лаву, на яку попередньо служниці розкладають вишиті подушки. Дочекавшись кінця метушні, помахом руки відпускає їх і дівчата слухняно відходять на десяток кроків, складаючи перед собою руки.

- Сідайте, леді Ава Лінд Варан, - запрошує принцеса. І уважно дивиться поки я влаштовуюсь поруч. Погляд не пропускає нічого – ні того, як я рухаюсь, ні виразу мого обличчя. Сама ж чорноока принцеса спокійна і незворушна. – У вас дуже гарний хлопчик, - зауважує, дивлячись на Рея. Із-за незвичного акценту її словамають дивну інтонацію.– Скільки йому?

- Вже три роки, ваша високосте, - відповідаю, внутрішньо посміхаючись.

- Отже, ваш шлюб досить давній? Але я почула, що ви одружилися тільки що, - зауважує принцеса.

- Можна і так сказати, певною мірою. Адже більша частина цього шлюбу припала на війну і понад три роки ми з Мірганом не бачили одне одного. Він навіть не знав, що став батьком.

- То хлопчик дійсно ваш син? Не ображайтесь, та на вашого чоловіка будували багато планів, тому так неприємно усвідомлювати теперішній стан речей.

- Вам, ваша високість?

- Мені?.. – принцеса опускає очі і розглажує на колінах візерунчастий поділ сукні. - Ні, адже це не мій обов’язок. – піднімає на мене очі. -Розповісте, як ви познайомились і одружилися? Цей шлюб дуже несподіваний, має бути романтична історія.

От тільки не схожа принцеса на любительку романтичних балад. Натомість схожа на людину, яка прагне все контролювати.

- Вона справді… непроста. Коли ми з Мірганом познайомились, я була заручена з іншим, з волі батька. Війна вже була оголошена, всі готувалися і Мірган збирав військо. Не було часу розривати заручини, заключати інші… мій тодішній наречений відклав весілля до завершення війни, тож… Ми вирішили одружитися за старим обрядом. Для цього не потрібно багато часу часу, лише бажання двох дати взаємні присяги.

- Ви так хотіли стати дружиною чоловіка, якого майже не знали?

- Так. – дивлюся принцесі у вічі. – Адже могло статися так, що це була наша остання зустріч.

І твій батько цьому виною, додаю подумки. Дочка загарбника, чужинка Айгуль розуміюче киває.

- Це могло б створити вам багато проблем в такому разі.

- Так, і одна з них – народження Рея. Але я завжди вважала це благословенням.

- А що ваш перший наречений? Він загинув?

- Ні. Він повернувся живий і здоровий. Та наш шлюб був неможливий, як ви самі розумієте.

- Він не викликав лорда Варана на дуель? За образу своєї честі.

- Яким чином? Адже це шлюб, а не інтрижка. Та й наречений мій годився мені у батьки, якщо не в діди.

- Навіть так? – дивується Айгуль.

- Так, це була домовленість між ним і батьком. Навіть якби я не була на той час заміжня, я б все одно відмовилась її виконувати. Адже я слова не давала. А смерть моїх батька і брата зробила мене повноправною господинею в своєму домі.

- Ваш рід багатий чи знатний? – питає принцеса. – Я нічого про вас не чула, але це й не дивно – я ще не вивчила місцеву аристократію. Цікаво, але завдяки війні і ваша, і моя доля так сильно змінилися на краще. Попри ріки крові…

- Так, - погоджуюсь. – Все дуже змінилося… будем сподіватися, що наступна війна буде не скоро і дасть принаймі вирости нашим дітям… Мій рід не надто відомий, ваша високосте. Але цей шлюб між серцями, а не між статками.

- Цікаво, що воно таке – старий обряд. Розкажете мені? –цікавиться принцеса.

- Я не надто розбираюся в релігії… Але батько принца Седріка, та й більша частина старої аристократії одружені саме за ним. Можливо, принц Седрік розповість краще.

Якийсь час ми спостерігаємо за грою води у фонтані, блиском сонця на воді. Рей вже перевісився через бортик і вмочив руку у воду, намагаючись зловити сонячних зайчиків.

- Можна спитати, ваша високість? А як мала скластися ваша доля?