Анна Стоун - Леді Вольфрам , Анна Стоун

Пізно вночі дівчина прокинулася від звірячого холоду. Зуби в неї стукали, губи посиніли. Сильніше закутавшись у ковдру, Рада подивилася на палаюче вогнище і через кілька хвилин підійшла до нього ближче. Їй нестерпно хотілося спати, але заснути у такий холод було неможливо. Було страшно уявити, що таких ночей буде не одна, а чотири.

Неподалік спав Альбрехт, закутавшись по саме підборіддя. Його обличчя було спокійним, не обтяжувано проблемами. Рада залишила думки розбудити його. Він все одно їй нічим не допоможе, тільки потім не зможе заснути.

«Швидше б закінчилася ця подорож! Що за прокляття? Вдень спека, вночі холод! – подумки розгнівалася чарівниця. Поговорити їй було ні з ким. Кутаючись у ковдру, вона повернулася до того місця, де залишилися її речі.

* * *

Рано вранці вони поснідали і вирушили далі. У пустелі з рослинності були лише чагарники, але й у тих не було вологи. Ще день вони їхали під палючим сонцем. І лише після обіду Альбрехт помітив попереду місто та зелені дерева. Хлопець навіть протер очі. Після двох днів перебування у пустелі він вирішив, що це міраж.

Але ні. Це виявився Гізем. Альбрехт раніше не бачив нічого схожого – будинки тут були викладені з міцного каменю, що добре захищало від будь-яких негараздів, у тому числі нападів чи пожеж.

Альбрехт та Рада з цікавістю розглядали вулиці та місцевих жителів. Вони раптом відчули себе мурахами, порівняно з цим квітучим містом у пустелі. Шилох провів їх у готель і сам заплатив за номери.

Коли Рада увійшла до своєї кімнати, вона ахнула від подиву. На стіні висів килим, на якому був зображений пейзаж Гізема: річка, що протікає, доглянуті будинки. Далі в кутку стояло ліжко і маленький столик, на якому стояла таця з фруктами.

Дівчина підійшла до вікна і відчинила його. Різкий аромат троянд під вікном ударив їй у ніс. Через хвилину, коли запах трохи розвіявся, вона змогла відчути цей чудовий аромат. На відміну від пустелі, тут було не так спекотно та цілком зручно.

Обідали Рада з Альбрехтом у номері Бруно та Ніоби. Вони, як подружжя, жили разом. Шилоха разом із ними не було. Він вважав за краще поїсти у своєму номері. Стіл тут був дуже низький, тож доводилося сидіти на спеціальних подушках. Але їжа, яку сьогодні подавали на обід, їм сподобалася.

За годину до них у номер прийшов Шилох. На ньому була нова сорочка, а з пояса зникла шабля.

- Чи не хочете ви прогулятися містом? – поцікавився він.

Посланці Мерліна перезирнулися між собою.

– Ми із задоволенням сходимо! - усміхнулася Ніоба.

- Я пас. Дуже втомилася, піду відпочину! - похитала головою Рада, вставши на ноги.

- Тоді за десять хвилин чекаю вас у холі. - сказав Шилох і зник за дверима.

Альбрехт перезирнувся з Радою і теж пішов у свою кімнату переодягнутися. Біля дверей хлопець обернувся.

- Ти багато втратиш! Місто дуже красиве! – усміхнувся він.

- Нічого, ти мені потім все розкажеш! - сказала Рада, підійшовши до нього ближче. – Тільки прошу, повертайтеся швидше! - вона поклала руку йому на плече. – І… будь обережний! - Альбрехт ще раз усміхнувся і відчинив ключем двері свого номера. Рада ж вирушила до себе.