Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

     —  Спасибі, - сказав я Ліці, - Так і зроблю, коли повернемося, а зараз допомагай, - крикнув я і почав знищувати тварюк подібних до тієї, яку Ліка застрелила. На нас мчалося кілька десятків і довелося мені вельми сильно напружитися, щоб знищити тварюк своєю здатністю.

      —  А що я по твоєму роблю,- уїдливо промовила Ліка, продовжуючи стріляти з голкодільника і плазмомета на плечі одночасно.

        Ліка ж встигла зняти штук вісім, за той час як я знищував інших. Залишили в живих ми лише одну тварюку, накинувши на неї сітку з електрикою. Як виявилося, тварюка не любить її і досить швидко заспокоїлася, але однаково змогла прокусити кілька металевих прутів, перш ніж знепритомніла.

       Ось ще одне підтвердження, що місцеві тварини були якими завгодно, але тільки не звичайними. Прокусити метал, що використовується у важких скафандрах як верхній шар броні, вельми вражає для тварини. Саме з такого металу була сплетена сітка.

        Зв'язавши несвідому тварюку, ми запхали її в черговий контейнер і закинули на гравітаційну платформу, на якій знаходилися контейнери. Ось і другий екземпляр звіринця, який ми передамо сполоту.

        Нам слід було дещо прискоритися: місцеве сонце починало сідати, а це означало, що незабаром настане ніч. Зіткнутися з нічними мешканцями цієї планети поки що було не в наших планах, нам поки що і денних тварюк вистачає з головою. Ми на цій планеті вже понад добу, пора б уже й повертатися назад додому.

         Можна було, звісно, і трупи коника з ведмедем додати, але, гадаю, сполота навряд чи влаштують мертві тіла. А тому доведеться нам пошукати інших тварюк. Але довго нам шукати не довелося буквально метрів за сто ми виявили чиєсь гніздо з відкладеними яйцями. 

         Дуже уважно оглянувши, чи немає тут того, хто створив це гніздо, ми підійшли до нього і просканували яйця. Як виявилося всередині яєць був зародок чимось схожий на земну ящірку. Головне що він був живий, а значить він нам підходив.

         Така знахідка нас потішила і, помістивши яйце в контейнер, ми вирушили шукати останніх двох представників місцевих тварин. Незабаром я банально об щось спіткнувся, а коли встав, то побачив, що прямо перед моїм обличчям пробігла якась тварюка, яка розпливається в просторі. 

         Попри те що я її бачив очима нехай і дуже погано, сканери взагалі нічого не бачили перед собою. Лише оптичний фіксував якийсь рух. Усе це промайнуло в моїй голові протягом миттєвостей.

      Напевно через нерви, я цю тварюку просто вдарив кулаком, як виявилося, цього виявилося достатньо, щоб тварюка знепритомніла і стала видимою в оптичному спектрі без перешкод, та й сканери нарешті перед собою побачили її, а не порожнє місце, як до цього. 

      Це виявилася гусениця з кількома сотнями лап. І ця гусениця могла дуже непогано маскуватися, та так що її не фіксували сканери біологічної небезпеки. От чесно з кожним місцевим мешканцем мені все більше стає цікавим як вони взагалі в природі з'явилися.

      Останньою тварюкою виявився слимак, якого ми згадували ще перед походами. Їх можна було знайти в безлічі на деревах. Особливість цих слимаків полягала у кислоті, що вироблялася поверхнею тіла.  

      Метали тримали її вельми непогано, але біологічні об'єкти роз'їдалися з великою швидкістю. Так ще одна зловлена фіолетова мураха перетворилася на слиз усього за кілька хвилин. А ще за півгодини зі слизу почав формуватися маленький слимак.

      Цікавий екземпляр виявився, розмноження в нього виходило доволі швидким і не потребує особини іншої статі. Сподіваюся, сполот не планує створити з тварюк якусь зброю.

       А то навіть я придумав уже кілька варіантів біологічної зброї на основі тварюк, яких ми сьогодні зловили. І чесно кажучи, всі вони були жахливі за наслідками. Навіть я, володіючи куцими знаннями з генетики, уявляв, що можна зробити з цими тварюками.

       З рослинами вчинили простіше, просто викопали перші-ліпші неагресивні рослини. Уже через кілька годин ми встановили всіх знайдених представників флори і фауни в трюмі десантного бота, а самі вирішували, чим зайнятися далі.

        Сонце вже схилилося за обрієм і навколо була повна темрява, лише прожектори бота висвітлювали навколишню територію. Я хоч і хотів швидше повернутися додому, але мені все ж було цікаво, що ж тут водитися вночі.  Минулу ніч ми провели в космосі досліджуючи систему, а тому перебували в невідомості.

     —  Ліка, летимо додому? -- запитав я, відстебнувши шолом у боті. Набридло вже перебувати в скафандрі.

       —  Додому? - уїдливо запитала Ліка, - Ти вже Шаррн називаєш домом?

      —  А це хіба не так? - запитав я, - Адже ми тепер власники цілої зоряної системи, і я дійсно Шаррн вважаю своїм домом.

      —  Так, ти маєш рацію, - зніяковіла Ліка, - Просто надто давно в мене був дім. Усі місця, де я була за останні двісті років, я вважаю лише тимчасовим місцеперебуванням.

      —  Тепер звикай,- посміхнувся я,- Адже ця система непоганий старт для того, щоб підготуватися до прийдешніх подій.

      —   І знову ти маєш рацію,- погодилася зі мною Ліка,- Тепер ми так чи інакше є незалежною державою і можемо почати формувати свій військовий флот. Тим паче після подій, які відбулися тут. Ну а місцеві будуть тільки раді справжньому захисту.

        Ми вже збиралися злітати як раптово спрацювала система тривоги і наш десантний бот різко підкинуло в повітря. Добре ще гравітаційні компенсатори спрацювали і ми не вилетіли з крісел.

       Швидко пристебнувшись, ми поглянули на сенсори і побачене привело нас у шок. Буквально метрів за сто від десантного бота стояв синекожий гуманоїд, спрямувавши на нас руку.  І коли його трипала рука почала стискатися датчики бота почали тривожно блимати.

       Як виявилося, цей синьошкірий виродок якимось чином почав м'яти структуру бота. Поки що вона трималася, але було видно ще кілька хвилин і бот буде зім'ятий. Я відразу активував турель і почав поливати гуманоїда вогнем, але поле, що спалахнуло навколо нього, показувало марність пострілів.