Віктор Гюго - Знедолені

і вдруге — голосом, що не мав у собі нічого людського й був схожий на крик папуги. Той крик приблизно можна передати літерами на папері, як:

— Кірікікіу!

На другий крик із слонового черева пролунав у відповідь дзвінкий дитячий голос:

– Іду!

Майже відразу дошка, що затуляла дірку в череві, відсунулась, і звідти виліз хлопець, який миттю спустився по нозі слона. То був Гаврош. Покликав його Чепурунчик.

Ну а крик «кірікікіу», безперечно, означав те, що Гаврош висловив фразою: «Спитаєш пана Гавроша».

Почувши цей крик, хлопець зразу прокинувся, вибрався з «алькова», ледь розсунувши сітку, яку тут-таки ретельно затулив, відкрив свою ляду й спустився вниз.

— Нам потрібна твоя допомога, — тільки й сказав Чепурунчик.

Гаврош не став вимагати пояснень.

— Гаразд, — сказав він.

Й обидва швидко пішли до вулиці Сент-Антуан, у той бік, звідки з’явився Чепурунчик.

3. Втеча з тюрми

Ось що відбулося тієї самої ночі у в’язниці Форс.

Інтелігент, Відьмак, Паща і Тенардьє зуміли домовитися між собою про втечу, хоч Тенардьє і сидів у одиночці. Інтелігент утік ще вдень — ми вже знаємо про це з розмови між Чепурунчиком та Гаврошем. Чепурунчик мав допомагати приятелям іззовні.

Відьмак цілий місяць просидів у карцері; за цей час він устиг, по-перше, зсукати мотузку, а по-друге, — обміркувати план утечі. Вийшовши звідти, він прихопив і мотузку. Посадили його в так звану Нову будівлю; там він зустрівся з Пащею і знайшов цвях.

Призначений день був особливо сприятливий для втечі, бо покрівельники саме лагодили шиферний дах. Отож угорі з’явилися риштування й драбини. Тобто мости і сходинки до волі.

Нова будівля складалася з чотирьох загальних камер, розміщених одна над одною, і горищного приміщення, яке називалося «Вільне повітря». Широкий комин, що лишився, певно, від кухонної печі герцогів де ла Форс, починався з нижнього поверху, перетинав усі камери й виходив на дах.

Паща й Відьмак сиділи в одній камері. З остороги їх помістили внизу, на першому поверсі. Випадково узголів’я їхніх ліжок упиралися в комин. Тенардьє сидів якраз у них над головою, на тому самому горищі, яке мало назву «Вільне повітря».

Воно було поділене на чотири окремі камери з потрійними ґратами на вікнах і дверима, оббитими бляхою.

В одну з тих камер і посадили Тенардьє. Так і не пощастило з’ясувати, в який спосіб роздобув він пляшку вина зі снотворним зіллям.

У багатьох тюрмах є служителі, які наживаються на тому, що іноді допомагають в’язням утекти.

Тієї самої ночі, коли малий Гаврош підібрав на вулиці двох дітей, Відьмак і Паща тихо підвелися й почали колупати комин цвяхом, який знайшов Відьмак. Вони знали, що Інтелігент, котрий уже втік уранці, чекає їх на вулиці разом із Чепурунчиком. Тиньк і цегла падали на Відьмакове ліжко, тому нічого не було чутно. Та й пориви вітру з дощем, градом і громом створювали шум, який сприяв утікачам. Інші в’язні або спали, або вдавали, ніби сплять. Відьмак був спритний, Паща — дужий. Перш ніж наглядач, який дрімав у заґратованій комірчині з віконцем на камеру, встиг щось почути, два небезпечні бандити пробили стіну комина, вилізли димоходом угору, зламали залізні ґрати, що закривали верхній отвір димаря, й опинилися на даху.

Безодня у вісімдесят футів завглибшки і шість футів завширшки відокремлювала їх від зовнішнього муру в’язниці. На дні того провалля поблискувала рушниця вартового. Бандити прив’язали за уламки ґрат на димарі мотузку, зсукану Відьмаком у карцері, перекинули її другий кінець через зовнішній мур, сміливо перестрибнули провалля, перелізли через дашок муру, спустилися по мотузці на дах будівлі, що стояла впритул до громадської лазні, відірвали мотузку, стрибнули на подвір’я лазні, перебігли його, штовхнули кватирку біля будки воротаря, де висіла шворка, що відчиняла ворота, потягли за ту шворку, відчинили ворота й опинились на вулиці.

Минуло тільки три чверті години відтоді, як вони піднялися в темряві на своїх ліжках і стали колупати цвяхом комин.

Через кілька хвилин Відьмак і Паща приєдналися до Інтелігента та Чепурунчика, що блукали поблизу.

Невідомо як, але Тенардьє попередили, і він цієї ночі не спав.

Близько першої він помітив, як понад слуховим віконцем його камери промайнули дві тіні. Одна на мить затрималася біля шибки. То був Відьмак. Тенардьє впізнав його і все зрозумів.

Тенардьє, зарахованого до категорії особливо небезпечних злочинців, охороняли дуже пильно. Біля його камери ходив вартовий із зарядженою рушницею, якого що дві години змінювали. «Вільне повітря» було освітлене свічкою в настінному канделябрі. Ув’язнений мав на ногах кайдани вагою в півсотні фунтів. О четвертій пополудні до його камери приходив сторож із двома догами, він приніс в’язневі два фунти чорного хліба, глек із водою та миску з рідким супом, де плавало кілька бобів, і перевірив міцність його кайданів та віконних ґрат. Цей самий сторож із собаками приходив також два рази вночі.

Тенардьє домігся дозволу залишити в себе щось на зразок залізного прогонича — він приколював ним до стіни хліб, втикаючи прогонич у щілину, а то, мовляв, «пацюки з’їдять». Тенардьє пильно охороняли, й ніякої небезпеки в тому залізному пруті ніхто не побачив. Лише потім згадали, як один сторож сказав: «Краще б йому залишили дерев’яний прогонич».

О другій ночі старого солдата, який стояв на варті біля камери, замінили новобранцем. За кілька хвилин навідався сторож із собаками й пішов, нічого не помітивши, окрім того хіба, що вартовий надто скидається на «жовтодзьобого селюка». Та через дві години, коли о четвертій ранку прийшли змінювати новобранця, він спав біля камери Тенардьє як убитий. А в’язня в камері уже не було. Розбиті кайдани лежали на підлозі. У стелі побачили дірку і ще одну дірку — в даху. Одну дошку зі своїх нар Тенардьє видер і, певно, узяв із собою, бо її ніде не могли знайти. В камері також лишилася напівпорожня пляшка з дурманним вином, яким в’язень приспав солдата. Багнет із рушниці вартового зник.

В ту хвилину, коли зробили це відкриття, вважали, що Тенардьє уже втік. А насправді він ще перебував у великій небезпеці.

Вибравшись на дах, утікач знайшов обривок прив’язаної до ґрат мотузки, але той обривок був закороткий, й Тенардьє не зміг перебратися через зовнішній мур, як то зробили Відьмак і Паща.

Якщо звернути з вулиці Балетної на вулицю Сицилійського короля, то зразу праворуч ви побачите брудний закутень. Колись там стояв будинок, від якого потім лишилася одна задня стіна, що досягала третього поверху сусідніх будинків; у стіні зяяли два великі квадратні вікна, а крізь них