Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

І мечі Томії когось там у столиці дуже зацікавили. Про що дівчині чесно сказали, принагідно вмовивши показати їх комусь зі зброярів. Томія не заперечувала. А Лост тільки посміявся у бороду і заявив, що все одно нічого не вийде. Тому що такі мечі вирощують століттями і лише у спеціальних місцях. З ним не сперечалися, хоч і не надто повірили.

Шелест, Ленц і Дамір їхали до столичної школи тому, що майстер Брім обізвав їх найкмітливішими з усіх, а потім ще й Томія з Льєном по черзі ходили до комісії за них просити. Найрозумнішими і найгіднішими вони зовсім не були. Втім, як сказав той самий майстер Брім тільки тому, що не особливо прагнули вчитися. Він же сподівався, що в столиці хтось переконає їх взятися за розум.

Ваню з його їжаками, умінням накопичувати енергію та невмінням нею користуватися просто не знали, куди ще подіти. А коли дізналися, що він ще й менталіст, просто якийсь дивний і, схоже, не дуже універсальний, незнання тільки посилилося. І хтось вирішив, що магістри у столичній школі цей талант розкриють найкраще.

А за Весяну знову попросив Льєн. Дар і сила в неї були трохи вищі за середнє, зате вона була дівчиною цілеспрямованою і недурною, а це вже чимало. Головний дізнавач, коли з нею поговорив на прохання когось із комісії, навіть захопився і пообіцяв у разі чого заплатити за її навчання зі своєї кишені, а потім ще й запропонувати роботу. В архіві. Тому що у цієї діви точно всі документи будуть в порядку, амулети вчасно заряджені, а прибиральники вчасно штовхнуті. Ось і сиділа тепер дівчина у фургоні, бо коней на всіх знову не вистачило, а Ваня їхав за ним і нібито стежив, щоб їжаки нічого не наробили. І Льєн, можливо, навіть повірив би, якби не побачив, як зворушливо ця парочка сиділа біля струмка, до якого ходила за водою, притулившись один до одного і про щось тихо розмовляючи. І воду вони тоді принесли не швидко. Мабуть, розмова була дуже цікава обом.

— Не вийде, — нарешті сказав Лост, провівши пальцем на візерунках, які намалював на зап'ясті Томії її батько.

Дівчина смикнула рукою, а чоловік лише посміхнувся.

— Твій кавалер так смішно ревнує, — сказав і відпустив долоню. — Бідолаха… Хоча можу вас обох заспокоїти, хоч і не вдасться позбавити цієї прикраси. Вибач, але твій тато все-таки трохи дурень і не розуміє, що для деяких речей весільний ритуал не обов'язковий. Або надто сильно в тебе вірить… ну, в те, що ти до кінця життя здатна залишатися чистою та непорочною, навіть не здогадуючись, що, можливо, з цією непорочністю його маленька дівчинка вже встигла розлучитися, може, навіть йому на зло.

Томія хмикнула і не стала говорити, що саме на зло це й зробила. Причому не аби де, а в кварталі сотні розваг зі справжнім майстром розважати жінок, з якими подруга познайомила. Батько тоді якраз познайомив з черговим нареченим, який поводився так, ніби Томія не мала ні волі, ні розуму, ні здатності самостійно зробити хоч якийсь вибір. І їй треба було якось на це відповісти, причому самій собі. А Лист Вергера виявився хлопцем веселим, дуже привабливим, він вмів слухати, захоплюватись і нічого не вимагати. А ще він дуже добре співав. І батькові дуже не сподобався б.

— До речі, він знає, наскільки твої родичі будуть не раді бачити таке пташеня? — спитав Лост і посміхнувся до Шелеста.

— Знаю, — похмуро озвався хлопець, бо запитано було досить голосно.

— Ага, отже, чесність… Ну, ось вам така чесність. Її батько так старанно боявся за дочку, що сам повірив у її невміння про себе подбати, невміння приймати рішення. Ось і цю штуку намалював швидше для того, щоб вона, злякавшись великого і страшного світу, вже на третій день побігла виходити заміж… ну, її ще хтось із женихів, що вирушали слідом, міг спіймати, якби вона раптом не розцвіла. Або спробувати зловити. Загалом, так чи інакше, як тільки відбувся б ритуал, і вона стала чиєюсь дружиною, вона б відразу опинилася вдома і в безпеці, а там її батько вирішував би, що робити далі, і чи гідний такий ось чоловік її дорогої дівчинки.

— І що? — спитала Томія.

— Поки ти не підеш із кимось до місцевого храму, нічим тобі цей малюнок не загрожує. Там дуже чітка прив'язка до події, точніше, до твого знання. Щоб він спрацював, ти маєш знати, що вже заміжня. А чим і з ким ти займатимешся до заміжжя… хм, твій батько певно вірив, що ні з ким і нічим.

Томія посміхнулася й кивнула головою.

А Шелест, який чудово чув закінчення розмови, похмуро пробурмотів:

— Я розберуся із цим малюнком.

Лост знову посміхнувся.

— Ну, так, — сказав задумливо. — Казки зазвичай так і закінчуються. Пташка, що вилетіла з батьківського дому, щасливо тікає від соколів, що кинулися слідом, сама знаходить гідного чоловіка, він виявляється магом, здатним перебороти її батька... І пташка, вийшовши за нього заміж, стає засновницею нового будинку. Ну, разом із ним. Власне, я збирався цю казку втілити.

І знову посміхнувся.

— А тепер? — насторожено спитав Шелест.

— А тепер я остаточно переконався, що не люблю дрібних пташок, вони мене дратують своїм безглуздим пурханням і нездатністю розуміти очевидні для мене речі. І у власному Будинку трохи розчарувався. Будинок — це просто спосіб стати вищим за будь-кого. І він оптимальний, коли навколо інших способів вирости над собою немає. А коли вони є… Тоді краще розпочати іншу казку, без дурних зеленоперок під боком.

І Лост знову посміхнувся. Цілком собі привабливо.

— Так, в іншому світі можна все змінити, зовсім усе, — додав задумливо. — А хто не здатний цього зрозуміти, закінчує як цей безумець із кільцем. В нього була ціла школа, а він навіть не зрозумів, які це можливості. Тепер у нього відібрали амулет, що з'єднував його з його силою. А незабаром відберуть і життя просто тому, що він їх надто налякав своїм божевіллям, і вони не ризикнуть, не дадуть йому шанс знову піддатися цьому божевілля. Розумні люди.

Томія кивнула головою.