Жоржі Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

журналіст Жоау Батиста залишилися поснідати смачною фейжоадою, до якої подали кашасу і молоде вино. Тільки попоївши, Мірандау нарешті впав, і дівчата поволочили його нерухоме тіло до спальні. Згодом вони його роздягли, поклали в теплу ванну, пшикнули парфумом, припудрили тальком і поклали на величезне ліжко в оббитому рожевим атласом та шовком будуарі для почесних гостей.

Упродовж всієї гулянки Мірандау та ще кількох особливо чутливих гостей, як от знайому нам Амезину — від Аме до Америко, імені її батька, та Сіни де Розини, імені її матері, — не покидало відчуття, ніби святом керує якась незбагненна вища сила. Бо як тоді було пояснити раптове рішення товстелезної Карли виконати танець семи вуалей, достоту піднесене і водночас жахливе видовище?

Навіть Максимо Салесові, цьому невиправному скептику та раціоналісту, здалося, начебто за ним хтось стежить, коли він і Домінґо Пропалато майстерно та хитро вдосконалювали рулетку. Іноді він навіть роззирався, немов шукаючи невидимого свідка його темних справ.

Близько півночі Мірандау, який після бурхливого дня і несамовитої кількості спожитого алкоголю спав без задніх ніг, раптом знову почув той, що й раніше, голос: спершу не дуже виразно, потім абсолютно чітко. Гульвіса наказував йому негайно повернутися в «Палас» і знову ставити на «17» і лише на «17»!

Розплющивши очі, Мірандау побачив лише темряву і знову почув той голос. Він мало не вмер із переляку, мерщій заліз під ковдру і затулив вуха подушкою. Напередодні в самий розпал гулянки Анакреон запитав у нього: «Ти теж чув Гульвісин голос? О, іншого такого друга не знайдеш. Бачиш, навіть після смерті він про нас пам’ятає».

Мірандау не хотів чути цей голос, але він звучав чимраз наполегливіше. Усе ясно, його зачаклували, еґум заволодів ним. Треба швидше сходити на кандомбле матері Сеньйори, щоб молитвою очистити свою душу і прихилити божество, принісши в жертву півня, а то й козла — умилостивити божество жертвопринесенням.

Владний і якийсь моторошний голос Гульвіси проникав навіть крізь подушку і його тон геть не подобався Мірандау. І тоді йому не спало на думку нічого кращого — попри весь принизливий абсурд його рішення, — ніж щосили покликати на допомогу, зчинивши галас на весь бордель. Ґречно перепросивши шановного суддю, який цього разу затримався довше, ніж зазвичай, добра Карла пішла заспокоїти переляканого гостя. Коли вона обійняла Мірандау, притуливши до своїх неосяжних грудей, той заприсягнувся їй душею своєї матері і щастям своїх дітей, що більше ніколи в житті не гратиме. І не було на світі — земному чи потойбічному — сили, яка б змусила його ще бодай раз доторкнутися до фішок.

17

КОЛИ ЗАДЗВОНИВ ТЕЛЕФОН, ДЖОВАННІ ҐІМАРАЄНС УЖЕ ДОБРІ ДВІ ГОДИНИ СОЛОДКО СПАВ. Одружившись, він звик лягати і прокидатися рано, що, на думку його дружини, було дуже корисно як для здоров’я, так і для кар’єри, надто зважаючи на те, що молодість його минула бурхливо, ба навіть розгульно.

Отакий тепер був відомий журналіст Джованні Ґімараєнс, що його життя перевернулося з ніг на голову за дуже короткий час. І все завдяки шлюбу з відданою та енергійною жінкою, яка завдяки своєму рішучому характеру не згодна була миритися з розхристаністю чоловіка. Як і раніше, Джованні був веселий, кмітливий і дотепний вигадник усіляких небилиць, цікавий співрозмовник, готовий поговорити на будь-які теми. Але це й усе. Багато хто дивувався, як цьому невиправному гультяєві, запеклому гравцю й знаному окозамилювачу вдалося так швидко схаменутися.

Ще не так давно батьки Джованні, стривожені чутками, що дійшли до їхнього маєтку, послали в Баїю племінника, податківця з суворими принципами, щоб той довідався, як там ведеться їхньому блудному синові. Податківець зупинився на холостяцькій квартирі Джованні і, щоб краще впоратися зі своєю делікатною місією, тиждень поспіль ані на крок не відступав від свого двоюрідного брата. Повернувшись, він упевнено і стисло поставив діагноз: «Невиправний!»

Принаймні так йому здалося: Джованні розпускав усю свою платню і гроші, що надсилали йому батьки, у гральних закладах та інших подібних місцях, де збував свої дні та ночі, показуючись на службі лише в дні зарплати. По вуха в боргах, він носився з якимись сумнівними ідеями, а тому ні престиж журналіста, ні його кмітливість, ані чарівність, на яку, мов на мед, зліталися нові приятелі, не могли його врятувати.

Повернувшись у звичну для нього сферу, де на першому місці були релігія та сім’я, податківець обурювався впертістю Джованні, який вважав, що тільки послідущий нерозважливий дурень може відмовитися від задоволень, а від солоденької граціозної Зази (в його колах її так і називали Солоденька Витребенька) то й поготів. Податківець так і переказав заплаканим батькам:

— Надії марні. То вже клініка… З таких станів не повертаються…

А він узяв і повернувся. Коли батьки вже поставили на синові хрест, Джованні раптом закохався, а через два місяці справив весілля. Здебільшого всі жаліли наречену: «Та сердешна прокляне день, коли дала згоду вийти заміж за скаженого Джованні».

Так казали ті, хто, не знаючи її особисто, робили висновки з її смиренного вигляду та скромних манер. Через півроку після весілля в Баїю знову приїхав його братик із провінції й тільки скрушно похитав головою: «Бідолашний Джованні!» — і щодуху помчав до Зази, сподіваючись умовити її поїхати з ним до села, щоб ближче познайомитися з тамтешнім життям.

Джованні й справді змінився до невпізнаваності, не показувався більше в гральних закладах та веселих компаніях. Раз на два місяці він за давньою звичкою випробовував долю у підпільній лотереї, але ото й усе. Красою чужих жінок милувався хіба що з екранів кінотеатру. Він став поважним, шанованим чиновником і взірцевим сім’янином, а коли гуляв вулицею з дружиною попід руку та з маленькою донечкою Людмилою за ручку, то була справді зворушлива картина! Разом із залисинами в нього почали з’являтися консервативні погляди, патріархальні настрої й мрії взятися за сільське господарство, — одне слово, це був яскравий приклад навернення блудного сина в лоно суспільства та сім’ї.

Отже, коли задзвенів телефон, наш Джованні спав. Вистрибнувши, мов ошпарений, з ліжка, він — однією ногою ще в сні — схопив трубку: кому це так припекло?

— Це Джованні? — запитали на іншому кінці дроту.

— Так. А з ким я розмовляю?

— Ти розмовляєш із Гульвісою, Джованні. Негайно біжи в «Палас» і став на сімнадцять, грай впевнено і без страху, гарантую тобі виграш. Але не барися, лети мерщій…

— Негайно виходжу.

Навшпиньки, щоб не шуміти, Джованні швидко вдягнувся. Хвалити Бога, дружина спала і не довелося нічого пояснювати: похапцем він схопив сумку, документи, ключі і вибіг з дому. На розі йому трапилося