Олександр Павлович Бердник - Вогнесміх

Саме для цієї мети біоеволюція, певно, й сотворила «біокомп’ютер» (кору), щоб він міг бути координатором потреби в тій чи іншій інформації глибин. Та сталася якась катастрофічна мутація, інверсія, котра виявилася патологічною (воістину виникла «кора», яка замкнула титанічну свідомість у «тартар» «підкорки»). Ти пам’ятаєш, друже Гріг, еллінські міфи про титанів і богів? Певно, прадавні мудреці відобразили психічний метаморфоз у символах міфів. Битва титанів з кронідами (синами часу) — є ілюстрацією такого конфлікту. Титани — древні сили, мудрі й щирі, а кроніди (олімпійці) — розумні, але підступні. Замкнувши титанічні сили прасвідомості в «тартар» позарозумності, кроніди стали «забороняти», «керувати», «спрямовувати», «карати» і так далі. Будучи юним утвором, кора (олімпійці) не могла б зберегти своє чільне місце в діяльності людини, якби не осідлала титанічного «коня» глибини. Але честолюбство та амбіція мозкового комп’ютера, котрий привласнив собі прерогативи всетілесної свідомості, завдали удару й самому розумові, бо пропускали іскри потрібного їм знання крізь решето «винаходів», «осяянь», «відкриттів», «інтуїцій» тощо. Координатор став тираном. Практично так званий розум заважає правдивій титанізації світу й біосфери, він боїться прориву геніальних сил глибини, ось чому генії і талановиті люди майже завжди були нещасні і хутко покидали цей світ, бо розум їх не шанує і боїться. Саме тут причина ворожості до нових ідей, відкриттів, парадоксальних теорій. Тут і пояснення успіху «мозкової атаки», при якій несподівано відкривається «нове», тут і загадка «осяянь», котрі є відблиск мудрості, притаманній кожній людині, але схованій за сімома замками інтелекту.

— Я читав про таке, — озвався Гриць.

— Де? У кого?

— У роздумах однієї… знайомої…

— Хто вона?

— Лікар. Психіатр. Вона тепер на Папуа, досліджує якусь екзотичну хворобу. Я теж летів туди…

— Дивно, дивно, — похитав головою Лі. — Яка вражаюча напруга ноосфери, який натиск вогню. Чутливі приймачі в усіх країнах світу відчувають одне й те ж. Це — прекрасно! Тоді ти, друже Гріг, зрозумієш, до чого я веду. «Розум», наш буденний інтелект, знемагає від калейдоскопічних змін реальності. З полум’яною динамікою буття може впоратися лише титанічний розум мільярдоліть (індуси називають його будхі, мудрість). Для цього треба знову трансформувати зовнішній розум (інтелект) у працівника, у координатора, у щирого інженера, котрий з вдячністю братиме батьківські скарби глибин, прикладаючи їх до спільного блага, не приписуючи пріоритету собі. Чи не нагадує тобі ця ситуація легенду про падіння Люцифера-Світоносця? Світоносець і в розум. Йому доручено було лідерство, але не тиранічність. А він «загордився», впав, потьмарився. Тепер потрібен титанічний метаморфоз. Можливо, саме тут причина дискретного сприйняття світу, його розпаду, роздробленості. В глибинах організму, в надрах життя затаєна сукупна свідомість пращурів, котра прагне прояву і здатна перемогти навіть невблаганність смерті, воскресити з небуття минулі покоління…

— Наш мислитель Федоров мріяв про це, — зрадів Гриць. — Воскресіння батьків, писав він, головне завдання грядущої науки…

— Знаю про нього, — приязно озвався Лі, прикладаючи долоні до грудей, — то чудовий мислитель. Людина прийдешнього… Правда, ідея висловлювалася прямолінійно, у загальній формі і, до речі, містично. Він ще не мав зразків для тотожного формування своїх геніальних осяянь. Та й ми ще не готові для цього. Проте основна думка — правильна. Бо хіба достатнє рішення потреб і проблем сучасної особи, її текучої свідомості, котра не може втримати самоцінності миті. Є в багатьох народів такий вираз: «убити час»…

— Є — згодився Гриць. — Це вважається доблестю.

— Це дикунство, варварство. Кожна мить — неповторна. Вона ніби еманація, іскорка вічності Час, тривалість — то не набір митей, як дехто гадає, а розпливання миті, її розмивання, деградація, розмінювання золотої монети на мідяки, а потім мідяків — на тлінні речі вжитку. Чому я розповів тобі про зовнішній розум (інтелект) і титанічну свідомість глибин, замкнутих у льоху непроявленості? Тому що саме розум не здатний оцінити мить, не спроможний обняти її, злитися з нею. Розум — дитя часу — розкладає явища світу по поличках послідовності, статистики, класифікації. Мить для нього — лише словесна абстракція. А в ній — все найголовніше, чого ми хочемо, та оаза, котра має напоїти спрагу віків.

— Що ж потрібно, щоб збагнути тайну миті? Це ніби прорив у мікросвіт вічності, ніби необхідність появи хроноядерної теорії?

— Скоріше — ураноядерної, — засміявся Лі, і промінчики зморщок осяяли його обличчя. — Бо ж батько Крона був Уран — вічний коханець Геї. При ньому всепожираючого часу не було. Але ти гарно сказав: наука має задуматися над дивовижними скарбами миті. Миті, як атома вічності. Як неподільного елемента буттєвої динаміки. Не динаміки тривалості, а динаміки творчої напруги, це — не одне й те ж. Мить для сучасних людей зникає десь в щілинах поміж секундами та годинами. Але зачекай… Здається, повертається Тао.

Учитель насторожився. В коридорі між скелями почулися легкі стрімкі кроки, і в мерехтінні світильника з’явилася струнка постать пірата. Він оглянув присутніх, заразливо засміявся.

— Чудово! Симпозіум триває. Бачу, учителю, що ви миті не випускаєте в рук. Прекрасно! А у мене — успіх. Гарна здобич, закуплено необхідні матеріали. Робота кипить. Не метайте на мене зевсових блискавиць, учителю! Я не протидіючий вам гігант, а ви не володар Олімпу. Дозвольте, я сяду поруч. Я веселий, мені хочеться поговорити з людьми, які можуть мене зрозуміти повною мірою. Мої соратники — лише честолюбні виконавці. Ех, якби мені таких побратимів, як ви, учителю, як цей хлопець. Давайте поговоримо, я знаю — ви хочете мене переконати, щоб я не здійснював свого проекту. Адже так?

Тао розгорнув килимок і сів біля входу, як і вчитель, у позі лотоса, запитливо дивлячись па Гриця. Хлопець якусь хвилину мовчав, будуючи в умі фразу, а потім обережно запитав:

— Пробачте, якщо я ненароком завдам прикрості вам…

— Не турбуйтеся, — махнув рукою Тао, — ми друзі, які там можуть бути церемонії у жерлі вулкана? Я кажу це не буквально, це — в переносному розумінні. Ми — в історичному вулкані, і етикет — дитячі забавки. Я вас слухаю…

— Ви знайомі з письменником Олексієм Толстим?

— Знаю, читав.

— У нього є