Володимир Павлович Горбулін - Світова гібридна війна: український фронт

європейської безпеки визначатиметься передусім змінами у зовнішньополітичних стратегіях країн регіону, їх баченням свого подальшого розвитку, а також низкою подій, які мають безпосередній вплив на характер безпекового середовища. Європейська стабільність і безпека можливі лише за умов припинення російської агресії та ліквідації її наслідків. Будь-­який інший варіант, наприклад, «замирення» на умовах «заморожування» конфлікту, фактичного визнання російської окупації, залишає простір для дестабілізації ситуації у гарячих точках і в регіоні загалом.

Ключовою позицією, за якої стає можливим повернення до процесів регенерації системи європейської безпеки і стабільності, є деокупація території Криму та Донбасу, відновлення Україною контролю над усією лінією своїх кордонів. Реалізація цих завдань відкриє шлях і до розгортання схожих процесів щодо окупованих територій у Молдові та на Південному Кавказі. Очевидно, що такий перебіг подій пов’язаний із значними зрушеннями у характері російського політичного режиму та посиленням міжнародного тиску з метою протидії російській агресії.

Врегулювання україн­сько-­російських взаємин як головна передумова подолання кризи має базуватися на домовленості великих держав — гарантів суверенітету і територіальної цілісності нашої держави під егідою міжнародних організацій, відповідальних за стан безпеки у регіоні. Україна наполягає на комплексному вирішенні всього спектра проб­лем відновлення територіальної цілісності, не розділяючи питання анексії Криму та військових дій на Донбасі, оскільки це ланки одного ланцюга російської агресії.

У сучасних умовах зовнішня та безпекова регіональна політика Украї­ни насамперед зосереджена на протидії російській агресії та організації широкого міжнародного фронту сприяння україн­ському спротиву. Використання сили з боку РФ вкотре підкреслило неможливість для невеликих та середніх держав забезпечувати власну безпеку націо­нальними засобами поза військовими союзами, що лише зміцнює прагнення держав інтегруватися до структур Північноатлантичного альянсу та конструювати власний регіональний комплекс безпеки.

Формування єдиної регіональної підсистеми безпеки, інтегрованої до загальноєвропейської системи, в межах якої краї­ни Південного Кавказу та Україна мали бути включені в Альянс, не сприймалося Брюсселем як можлива перспектива. НАТО виходило з доцільності розбудовувати відносини з кожною країною регіону окремо і не бачило потреби у налагодженні взаємодії з регіональними об’єднаннями. Однак необхідність спільної реакції на російську агресію робить важливим формування регіональної підсистеми колективної безпеки під опікуванням Альянсу.

Зовнішня та безпекова політика Украї­ни має передбачати можливості просування на одному з головних стратегічних напрямів — формування Балто-­Чорноморської підсистеми міжнародної безпеки і співробітництва з метою активізації процесів європейської та євроатлантичної інтеграції, організації спільної протидії імперським амбіціям РФ, врегулювання локальних конфліктів і подолання їх наслідків. Реалізація такої стратегії обумовлює активізацію різноманітних форм партнерства країн регіону із відповідними структурами НАТО та ЄС, з ключовими державами Заходу в різних галузях оборони та безпеки, економічного і політичного співробітництва.

16.2. Світ перед викликами глобальної російської пропаганди

Сучасна війна — це війна цінностей, війна наративів, війна за громадську думку та емоції, війна, що використовує інформацію як зброю. Дезінформація, пропаганда, фейки, вербальне озброєння та роззброєння, лінгвістична агресія[4] та лінгвістичний збиток[5], інформаційне гетто[6], мова ворожнечі тощо — це складники воєнного протистояння.

Не лише Україна, а й Європа та світ загалом виявилися не готовими до дій Росії, що заперечують будь-­які встановлені міжнародні правила поведінки держав. Неготовність пронизує весь спектр існування західної цивілізації: від свідомості пересічних громадян[7] до політичних процесів і процедур, необхідність дотримання яких РФ використовує для досягнення своїх зовнішньополітичних цілей[8]. Правові й судові системи не мають адекватного інформаційним викликам гібридної війни нормативно-­правового та організаційного ресурсу (прикладом може бути справа «дівчинки Лізи»[9] у Німеччині). Те саме стосується й західної журналістики, яка, дедалі більше перебираючи на себе функції учасника формування політичного порядку денного, виявилася нездатною осягнути масштаби гри без правил[10].

Невпевненість західної демократії у собі[11], закарбована непорушність демократичних процедур та аксіономічність правил поведінки в міжнародному середовищі, а також переважання локальних цінностей (робота, економічний стан, соціальний статус) над універсальними призвели до абсолютної неготовності Заходу захищати власні цінності свободи і демократії. Це дає змогу Росії домінувати й нав’язувати світові власний порядок денний.

Від початку російсько-­україн­ського конфлікту зусилля Європейського Союзу з протидії дезінформації обмежувалися хоч і важливою, проте вочевидь недостатньою діяльністю з розвінчування російських фейків.

У Висновках Європейської Ради стосовно міжнародних відносин, що їх було ухвалено на черговому саміті лідерів країн ЄС 19 березня 2015 р., главі європейської дипломатії Ф. Могеріні у співпраці з країнами-­членами та офіційними структурами ЄС було доручено підготувати до червня план дій зі стратегічних комунікацій у відповідь на дезінформаційну діяльність Росії, що триває[12].

У вересні 2015 р. розпочала роботу East StratCom Task Force — оперативна робоча група зі стратегічних комунікацій Європейського Союзу. Діяльність групи спрямована на ефективну комунікацію та просування політики ЄС щодо Східного партнерства; загальний розвиток медійного простору в країнах Східного партнерства та країнах — членах ЄС, що, зокрема, передбачає сприяння свободі ЗМК та розвиток незалежних ЗМК; вдосконалення механізмів, що уможливлюють передбачення, оцінку та реагування ЄС на дезінформацію, що поширюється зовнішніми акторами. Водночас поставлені завдання не вичерпуються власне сферою стратегічних комунікацій[13].

У лютому 2016 р. група запустила російськомовний сайт Служби зовнішніх зв’язків Європейського Союзу (European Foreign Affairs Service, EFAS)[14], що став офіційним російськомовним сайтом ЄС. На сайті, зокрема англійською та російською мовами, оприлюднюють новини та щотижневі дайджести з аналізом прикладів російської пропаганди — від огляду оцінок резонансних PanamaPapers до помітних лише професіоналам спотворень перекладу, мовних та стилістичних маніпуляцій, а також інших прийомів з арсеналу російських (і не тільки) преси і ­телебачення.

Водночас розгортання Росією інформаційної агресії спонукало європейську спільноту до вироб­лення спільних механізмів протидії, переходу до цілісної поліаспектної діяльності ЄС. На початку квітня 2016 р. Єврокомісія ухвалила та передала на розгляд Європейському парламенту та Європейській раді «Спільні принципи протидії гібридним загрозам — відповідь Європейського Союзу»[15] (далі — Спільні принципи ЄС).

У Спільних принципах ЄС наголошується на необхідності вироб­лення державами-­членами узгоджених механізмів реалізації стратегічних комунікацій[16] для підтримки встановлення справжності та протидії дезінформації з метою [публічного] викриття гібридних загроз (п. 3.2). Документ також визначає, що діяльність у сфері стратегічних комунікацій передбачає тісну взаємодію з НАТО (п. 6).

До якнайшвидшого застосування Спільних принципів ЄС закликає і резолюція Європарламенту «Стратегічні комунікації ЄС як протидія пропаганді проти третіх сторін».

Північноатлантичний альянс уже тривалий час спрямовує зусилля на формування спроможності у сфері стратегічних комунікацій[17]; наразі це завдання змістилося в центр його уваги[18].

Розвиток спроможності НАТО у сфері стратегічних комунікацій є метою діяльності Центру передового досвіду з питань стратегічних комунікацій (The NATO Strategic Communications Centre of Excellence, або NATO StratCom COE)[19]. Центр здійснює науково-­аналітичну, навчально-­методичну та інформаційно-­комунікативну діяльність. Ним розроб­лено низку спеціальних навчальних курсів зі стратегічних комунікацій, видається журнал «Стратегічні комунікації у сфері оборони» (Defence Strategic Communications), здійснюються дослідження, проводяться конференції