Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

Залишався останній поворот до дверей потрібних йому дверей, коли фортеця несподівано здригнулася від потужного удару. За ним послідував гуркіт і крики — надто гучні для того, щоб долинати через дві кам'яні стіни, що відокремлювали коридор від кошмару назовні. Умертви вилетіли вперед і перекрили Суртазу шлях до невідомої небезпеки.

***

Священна лють залишила по собі присмак крові в роті та спустошливу втому. Але Вайат через силу змушував себе рухатись, розуміючи, що битва ще не закінчена, і час для відпочинку настане ще нескоро. Він озирнувся.

Флагеланти все ще перебували у священній люті, тому демонстрували надлюдську швидкість і впевнено тіснили привидів. Щоразу, коли якась із безтілесних істот намагалася дістатись святих воїнів, вона отримувала удар закривавленим батогом та перетворювалась на дим. Ті ж з привидів, хто примудрявся підібратися впритул, гинули від священного дотику. Скелетів і зомбі вже майже не залишилося, і повторно повставали вони дедалі рідше — стараннями латників та решти інквізиторів.

А в небі тим часом точилась чаклунська битва. Смарагдові спалахи, супроводжувані моторошним потріскуванням та шипінням, сперечалися по своїй силі з лютим ревом полум'я, виттям ураганного вітру й тріскотом блискавок, що били по кам'яних стінах.

Вайат із вдоволенням зазначив, що чаклуни не відсиджувалися у безпеці. Вони повністю зосередили увагу лічей на собі — металися з боку в бік, пірнали до землі та звивалися до небес, ухиляючись від привидів і ворожих чарів. І самі відчайдушно чаклували, завдаючи серйозних руйнувань фортеці: у стінах виднілися проломи, а частина будівлі біля основи великої вежі взагалі обвалилася після того, як хтось з чаклунів влетів у неї живим смолоскипом. Пречудове видовище.

***

Цього разу ментальне звернення імперського чарівника було делікатнішим. Мабуть, він взяв до уваги минулу реакцію принца. 

Мартіолус виявив бажання допомогти у знищенні лічей і поцікавився планами Сардууса з цього приводу. Відмовлятися від допомоги було безглуздо, і в результаті короткого обговорення подальших дій принц погодився на роль приманки.

Вітер бив у обличчя, і якби не захисні заклинання, то Сардуус вже напевно задихнувся би. Він падав униз майже прямовисно. Майданчик на даху центральної вежі стрімко наближався, і незабаром принц вже навіть без чарів загострення зору міг порахувати кількість смарагдових сфер над головами двох лічей. Але з п'ятьох некромантів, що перебували на майданчику, відкрито звернув увагу на нього лише один. Маг відчув його погляд — ніби крижані пазури ковзнули по шкірі.

Спалахнуло зеленню навершя посоха перед іншим лічем. Слідом того некроманта охопило зелене сяйво, і тієї ж миті, наче за наказом, решта немертвих магів підняла голови та подивилась на принца.

Слушний час для обіцяного Мартіолусом удару. Тільки його не сталося.

Гнів спалахнув у серці Сардууса, а в глибині душі ворухнувся страх через усвідомлення, що імперський маг просто обдурив його і відправив на смерть. Втім, принц не збирався здаватися без бою. Посиливши щити до межі своїх можливостей, він почав плести заклинання вогняного дощу, чия площа ураження могла б накрити всіх некромантів на майданчику.

І тут Мартіолус ударив. Але не в лічей.