Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

— Я все контролював, — уперто сказав Лададатія.

Дізнавач махнув на нього рукою і повернувся до Льєна.

— А найприкріше, — сказав він тихо, — що, якби ця людина зайнялася не підготовкою великої помсти, а чимось корисним, її на руках носили б і напевно вже вписали б у Золотий Свиток Великих Магів. За твоїм Лостом цілителі вже третій день ходять хвостиком. Після того, як дізналися, що йому вже двісті тридцять років і що омолодження в його світі доступне будь-якому більш-менш сильному магу, і навіть багатіям, здатним заплатити комусь за використання внутрішніх джерел ... у них у світі, до речі, нічого схожого на наші жили чомусь нема. І маги там живуть до півтисячі років, залежно від того, наскільки тіло піддається якимось змінам. Загалом наш месник міг принести знання, прославитися, розбагатіти, відкрити свою школу цілительства. Та будь що міг.

— А він зібрав навколо себе недоумків і почав різати дівчат, — сказав Льєн.

— І навіть не розуміє, що подавився б цією силою, — додав дізнавач. — Навіть якби якимось дивом її отримав, все одно подавився б, не дарма ж цей Ваня зумів забрати тільки невелику частину, а решту дісталося їжакам.

— Мабуть, у його накопичувальному дарі теж є межа для змін, — філософськи сказав Льєн.

За що був обізваний Лададатією, після чого магістр тут же продовжив стверджувати, що це вони нічого не розуміють, а він усе розрахував.

І Льєн як ніколи розумів, що все зло від самовпевнених ідіотів, які бажають добра і справедливості. Адже Лададатія теж збирався справедливість відновлювати. Просто він ось так цю справедливість розумів.