Олена Гриб - Гра в чуже життя, Олена Гриб

Геба поїхала в Храмові землі, а Гебіон втік разом з однорічною дочкою, яка хоч і вважалася «своєю» у Расків, але ​​прихильності не мала. Через дев’ять років вони зустрілись. Він накопичив достатньо грошей, щоб викупити кохану, однак запізнився на день – господар запропонував Гебу як жертву. Щоправда, тоді вже вимагали добровільну згоду, але жерці надто поспішали окопатися на новому місці.

Далі ж… Далі Гебіон вчинив як по-справжньому закоханий чолоік, тобто абсолютно нерозумно. Він почав вимагати справедливості і відплати, а домігся лише впізнавання, звинувачень і ритуального вбивства і себе, і своєї дитини. Причому Гебіона вбили підло, обпоївши якимось зіллям до стану, коли він міг погодитись на будь-яку пропозицію, а дівчинці пообіцяли, що «після» вона зустрінеться з мамою і татом…

Знаєш, рьяско, мені здається, вона єдина пішла під ніж добровільно. Точніше, там начебто стрибали з кручі… суть не в тому. Малятко давно стало дорослим, хоч її і називають маленькою богинею. Ти зрозуміла, так? Понад усе Літо хоче вирости, а для цього їй потрібно покинути світ Сонця! Але у неї та ж проблема, що була у мене, – в храмі повинен бути бог. Або хтось підходящий, хто його замінить, причому добровільно. Підходящий – тобто дитина.

Звільни дівчинку, Лін, і вона подарує тобі все, що ти попросиш. Це як у Його світі, тільки тут бажання стають реальністю. Ти ж мрієш повернутися, то створи вікно у свій світ! Або двері, щоб шастати туди-сюди. Е-гей, ти чому насупилась? Тут немає підступу, повір. Мені теж вигідно, щоб ти забралась подалі з мого світу!

Лін здалося, ніби її облили крижаною водою. Шанс! Ось він, щасливий випадок, якого вона так чекала! Повернутися! Туди, де її дім… і де її немає… Двері, що дозволяють вибирати… Що вибирати?! Світ? Але як? І навіщо?.. І що робити?!

Мрія підібралася впритул, така близька і майже відчутна… поки Лін не усвідомила, яку ціну пропонує їй заплатити Зеліна. Залишити тут дитину… зозуленя чи Віма?.. щоб інша дитина змогла вирости! Оце добра порада! На місці Літо вона за таку «послугу» голову б відірвала доброзичливцеві… коли б прийшла до тями від радості.

Що ж робити? Якщо подумати, гартонський бастард не жилець. Грайт його пхає в будь-яке місце, де є натяк на небезпеку, то може хлопчині буде набагато краще в Сонячному світі? Вмовити його, пообіцяти героїчне майбутнє, і…

Ні!

А малюк, нав’язаний Марку? Він повернеться до батьків, що знову віддадуть ненаглядне чадо черговим «нужденним», і хто знає, як ті поводитимуться з дитиною…

Якщо… Якщо… Ох, скільки ж цих «якщо»!

І яке з них збудеться?

Потім Лін побачила маленьку богиню і чітко зрозуміла, що кістьми ляже, але не дозволить залишити тут жодного зі своїх супутників. Чому? Ні одній дитині в світі вона не побажала б настільки сумних і дорослих очей…

Літо дивилась, не кліпаючи, з дивною тугою і розумінням. Десятирічна дівчинка з двома рудими кісками, веснянками над носиком-кнопкою і поглядом старої бабці… Біла сорочка з вишитими зайчиками, закочені штанці, босі ноги, але навіть Зеліна в порівнянні з нею здавалася немовлям.

Літо не привіталась. Кинулася до сплячого зозуленяти, щось заворкотала над ним, засюсюкала, потім метнулась до Дітей Сонця і швидко заторохтіла мовою, перед якою спасував навіть Дар Розуміння.

– Лігерсо, – зітхнула богиня Життя, – тепер нею говорять хіба що тутешні та боги, – пояснила, помітивши здивування Лін. – Це штучна мова, придумана Рехом для спілкування між собою в присутності смертних. Чого тільки не вигадаєш з нудьги… А Діти Сонця пізніше її перейняли, щоб загарбникам із Головного світу голови морочити. – Вона зніяковіло усміхнулась. – Здається, я запізнилася зі своїми порадами, рьяско. Малятку вже не потрібні посередники… Нерозумно вийшло, еге? Даремно я дала тобі надію. Перекласти? Літо пообіцяла дитині смачну їжу і гору іграшок, а Шті і Шо – родючі землі для нового селища, якщо вони піклуватимуться про малюка.

– Я знаю, це не за правилами, – обернулась до паломників Літо, – але я втомилася робити лиш те, чого від мене очікують, і вічно бути вдячною. Кожен сам коваль свого щастя, ви згодні?

Дивно було чути дорослі слова від маленької дівчинки. Дивно і страшно…

– Навіщо ти йому брешеш? – з гіркотою запитала Лін. – Рай для дитини створити дуже просто, але це вічний рай! Він же ніколи не виросте! А через багато років, коли цей малюк раптом усвідомить, що став дорослим, залишаючись у тілі немовляти, тобі не буде соромно, Літо? Давним-давно тебе майже так само обдурили, то невже ти хочеш бути схожою на тих… тих негідників?

Вона з наростаючим жахом чекала відповіді, розуміючи, що навряд чи достукаєтеся до совісті тисячолітньої богині, та й силові методи тут не допоможуть.

– Зозулі розвиваються повільно, – спокійно розсудила дівчинка, – а мені потрібні якихось шість років. Він і не помітить цього часу, а я стану шістнадцятирічною. Де тут обман?

Лін похитала головою, краєм ока помічаючи аналогічний рух Зеліни. Шість років! Ні, не повернеться Літо після вільного життя в прекрасний світ-клітку. Це зараз маленька богиня йде до мети з деякою оглядкою на методи, а побувши серед людей, перейнявши їхнє ставлення одне до одного, вона не роздумуватиме, чи чесно це – не повертатись… Ось тільки вдіяти нічого не можна, адже нині Літо свято впевнена у своїй правоті. Лін згадала, як розхвилювалася вона сама, коли богиня Життя поманила її примарою мрії, і чітко усвідомила – малятко нізащо не відступить. Занадто довго вона чекала шансу.