Олег Калашніков - Захисники, які ступили за межу життя, Олег Калашніков

Саша телефонував батькам майже щодня, щоб заспокоїти своє хвилювання за них та водночас їх тривогу за нього. 21 березня подзвонив матері та поцікавився, чим вона займається.
– По господарству пораюся. Якраз корову зібралася доїти.
– А ми ще тільки будемо вечеряти. Молоко нам свіже приносять з місцевого господарства щодня. Як поїм то передзвоню.
Не перетелефонував…

Наступного дня, біля десятої години ранку повз обійстя Мартинюків по вулиці проїхала військова машина. Світлана Миколаївна не надала цьому значення, далі займаючись хатніми справами. Однак машина повернулася та зупинилася біля воріт, і до двору зайшли чоловіки у військовій формі.

– Саме тут мешкають Мартинюки? – запитали.

– Тут, але що вас привело до нас? Син у війську, а батько старий вже, щоб на службу йти, – посміхнулася привітливо господарка.

– Бачте, Світлано Миколаївно, тут така справа, – зам’явся командир бригади полковник Олександр Маліновський і від хвилювання зняв з голови кашкет. Набрався сміливості і без подальших передумов випалив: – Ваш син Олександр Володимирович Мартинюк вчора загинув.

– Не може бути, – прошепотіла мати.

– Вибухнув у самохідній артилерійській установці, – додав інший офіцер.

Жінка заголосила не своїм голосом, так як голосить любляча мати, що втрачає свою випестувану кровинку, яка з власною кров’ю втрачає сутність свого існування на землі. Військові не очікували подібного вияву материнського горя і розгублено позадкували, не знаючи що їм робити. З городу прибіг переляканий батько і, побачивши офіцерів, вмить все зрозумів. Заключив дружину в обійми і заплакав разом з нею.

Мати Сашка й досі чекає сина додому. Чекає, коли він зайде у хвіртку і посміхаючись скаже: «Мамо, я повернувся».

У рідному селі героя одна з вулиць названа його іменем.

У 2014 році на будівлі Мирненської ЗОШ І-ІІ ст. та у 2016 році на будівлі Державного навчального закладу «Гущинецьке вище професійне училище №32», де навчався Олександр Мартинюк, відкрито меморіальні дошки.

Ім’я Олександра Мартинюка викарбовано на стелах пам’ятника воїнам, які загинули в ході проведення антитерористичної операції на сході нашої країни, який відкрито на території 26 артилерійської бригади та на пам’ятному знаку на честь вінничан – Героїв Небесної сотні та загиблих героїв АТО у м. Вінниці. 

У 2019 році на Херсонщині відкрили пам’ятний знак на честь загиблого бійця Олександра Мартинюка.
У серпні 2021 року з поля біля смт Мирне було знято та перенесено пам’ятний знак Олександру Мартинюку, в с. Новоолександрівку. 24 серпня 2021 року, в День Незалежності України, в с. Новоолександрівка на площі Слави відбулося вшанування пам’яті загиблого воїна. 

Шанування розпочалися мітингом-реквієм на честь загиблого солдата Олександра Мартинюка з участю представників місцевої влади, громадськості та військових. В церемонії вшанування взяли участь батьки загиблого Володимир Станіславович  і Світлана Миколаївна Мартинюки, представники 26 артилерійської бригади. 

Пам’ятний знак встановлено за ініціативи та підтримки волонтера, члена місцевої громади Петра Петровича Лелеки.

Під час мітингу пролунав вірш вчителя Новоолександрівської гімназії Лілії Миколаївни Челишевої, написаний саме до цієї події.

Лілія ЧЕЛИШЕВА

            *      *      *
У Таврії, серед степів широких,
Овіяний вітрами, одиноко
Стояв солдат у кам’янім граниті.
Осколками душа його побита.
Стояв один, у бринливій тиші,
Хотілося, щоб хтось його утішив.
Людей хотів побачити
І чути, що він ніким
Не буде позабутий.
Господь почув душі людської муки…
Через роки тривалої розлуки,
Турботливі людськії руки
Цей обеліск сюди перенесли.
У центрі нашого села його звели.