Федеріко Андахазі - Конкістадор

Тепер хлопчики нарешті взнали, що таке бій.

13

Невідкладні справи

Наближався великий день. Останні години обернулися для Кетци жахливими тортурами. Він ніколи не думав, що розв’язка бою виявиться такою трагічною. Юнак сподівався, що доленосна мить не настане ніколи, але водночас лютував від нетерпіння. Ечека тим часом був зосереджений, його беззуба осміпіка поступилася місцем суворому, безсторонньому виразові обличчя. Він ні з ким не балакав, навіть у своєму найближчому оточенні. Ситлі Маматлі так поринув у себе, що почав скидатися на навіженого: бурмотів щось нерозбірливе, а погляд велетня блукав десь у глибині його власних думок. І лише одне наповнювало Кетцу незбагненним спокоєм: ззовні ця ніч нічим не різнилася від решти. Жерці поводилися так, наче нічого надзвичайного не трапилось і не мало трапитись. Під час вечері юнакам, як і зазвичай, повідомили, що чекає на них наступного дня: звична прогулянка кропивою, польові роботи й урок історії, а згодом — вивчення календаря. Але ж юнаки стали очевидцями смертей бійців і гадки не мали, чи виживуть самі у першій для себе битві. Утім, вони мусили поводитися так, наче нічого не сталося.

Кетца вирішив наслідувати приклад наставників і не думати про бій. Та попри те, як і решта первачків, він запитував себе, чи буде ще живий завтра у цей же час. Юнак сказав собі, що колись, щойно народившись, уже дивився у вічі смерті й знає жадаючу крові личину Уїцилопочтлі. І якщо він дотепер живий, то лише завдяки щастю та провидінню. Ось уже протягом п’ятнадцяти років він живе на цім світі як непроханий гість, можливо, час уже господарю звернути на нього увагу. Рано чи пізно його виженуть з царства живих. І все-таки син Тепека ще мав кілька невідкладних справ. Часу було обмаль, утім, він ще мав змогу встигнути у дечому розібратися.

Стояла глупа ніч. Усі товариші Кетци міцно спали. Він тихо підвівся й виліз, наче кіт, із спільної спальні через вузеньке вікно, яке виходило у галерею дворища. Ця величезна порожня площа ніяк не сполучалася із зовнішнім світом. Єдині двері, які вели на вулицю, були у спальні жерців, куди юнакові було зась. Свої дії Кетца обміркував уже давно, проте він знав, що коли його план провалиться, завтра йому навіть не дадуть нагоди поборотися за ’ своє життя. Учень, якого спіймають під час спроби втечі, першим забагрянить своєю кров’ю жертовний вівтар. Під час вечері Кетца розжився міцною мотузкою. До високої стелі у галереї він не дотягнеться. Але її можна обмотати навколо колони у галереї. Саме так і вчинив утікач. Обхопивши руками один з величезних пілястрів, послуговуючись мотузкою мов продовженням пальців, Кетца здіймався все вище. Відштовхуючись ногами, він чіплявся за мотузку, повторюючи рухи оцоматлі — маленької мавпочки, яка здатна злізати на верхів’я найвищого дерева. Кетца злазив усе вище. Коли він подолав уже безмаль половину шляху, унизу з темряви вигулькнула постать жерця, який ішов галереєю, прямуючи просто у те місце, де висів юнак. Чи то втікача виказав шум, чи то жерцеві не спалося, чи, найімовірніше, він робив нічний обхід, але Кетці, певно, не вдалося лишитись непоміченим. Син Тепека спробував злитися з колоною, притискаючись так, ніби сам був частиною каменю, щоб видаватися ще однією постаттю на барельєфі. Кроки жерця ставали чимраз гучнішими, й ось вони почулися просто під колоною. Це був кінець. Кетца заплющив очі, по-дитячому сподіваючись, що коли нічого сам не бачитиме, то те саме станеться і з жерцем. І якимось дивовижним чином хитрість спрацювала: вартовий проминув колону. І ось він уже віддаляється, не зауваживши порушника. Щойно опанувавши себе після потрясіння, Кетца поліз далі й врешті виліз на широкий кам’яний навіс, потім спустився вже з протилежного боку, знову використавши колону й таку ж саму техніку. Опинившись поза стінами школи Кальмекак, парубок кинувся чимдуж бігти, допоки не розчинився серед будівель за храмом.

Ішоя міцно спала. Її розбудив якийсь шум з боку каналу. Дівчина скочила на ноги, навшпиньки підбігла до вікна, розтулила очеретяну запону і з жахом зауважила, як із крижаної води виринає чоловіча постать. Її величезні сірі очі пильнували за тим, як мокрий чоловік видирається по краю чинампи. Опинившись на суходолі, незнайомець рішуче попростував до її оселі, залишаючи за собою вологі сліди. Ішоя зачинила вхід дерев’яною стулкою і міцно притулилася до дверей спиною, ніби її страх мав вагу й був спроможний зупинити незваного гостя. Й ось вона за спиною відчула, як чоловіча рука торкнулася руків’я. У цьому рухові не було жодного силування, це навіть не можна було назвати стукотом. Ішоя усім тілом відчувала, як хтось гладить долонею дерев’яну перетинку. Дівчина стрімко схопила гостру тичину, на якій зазвичай в’ялила м’ясо, міцно стиснувши зброю в руці, рвучко розкрила стулку й спрямувала вістря у груди чужинцеві. Але чоловік лагідно відвів її руку, ледь притримавши зап’ясток.

— Це я, Кетца.

Дівчина насилу упізнала у чоловікові свого друга дитинства. Адже відколи вони бачились востаннє, вже минув майже рік. Волосся у нього стало набагато довшим, суворе життя у Кальмекаці зробило його худішим та мускулястим. Він ніби навіть підріс. У цю мить на Ішою ринув потік змішаних суперечливих почуттів: обійнявши його, вона розридалася, вивільняючи свій страх, радість від зустрічі й безкрайню ніжність. Притулившись до грудей юнака, вона раптом усвідомила, що він геть мокрий і тремтить від холоду. Він мусив увесь час плисти холодними каналами, щоб не втрапити нікому на очі. Ішоя принесла кілька укривал, докинула хмизу в огонь і насухо витерла його тіло. Обоє без слів розуміли, куди вони вирушають цієї ночі.

14

На вершині світу

Лежачи на верхівці світу, на вершині піраміди, обійнявшись і переплівши пальці, Ішоя та Кетца розмовляли так, наче розійшлися лише вчора, наче на них не насувається нова розлука. Над Теночтитланом стояв місяць уповні. Місто спало, чудове й сяйливе. Він розповідав їй історію створення світу, у якій не було місця міфічним богам. Він міркував уголос, уявляючи, як влаштовані ці сяйливі світи. Якщо втеча зі школи при Храмі вже само по собі було великим ризиком, то повернутися в Храм і злізти на його верхівку було у сотню разів небезпечніше. Але тепер, коли вони знову були разом, здавалось, ніби їх ніщо не потривожить. Кетца відчував теплий подих Ішої, відчував пахощі її волосся, бачив її ніжний профіль і ясно-червоні губи, й увесь всесвіт