Рут Хоган - Хранитель забутих речей

він теж не може. Ентоні сів на край ліжка і затулив обличчя руками. Він усе-таки був у церкві в день їхнього весілля. Тоді ховали Терезу. І навіть зараз він немов чув її саркастичні слова, що новий костюм як-не-як знадобився.

Лора поклала ключі на столик у передпокої і мерщій скинула черевики. У її квартирі було спекотно й душно, тож вона відчинила вікно в тісній вітальні перед тим, як налити собі велику склянку білого вина з холодильника. Вона сподівалася, що вино трохи заспокоїть її збурену свідомість. Ентоні розповів їй багато речей, яких вона не знала, і це знання промчало в неї у голові, немов буря по ячмінному полю, лишаючи після себе безлад і руїну. Вона могла уявити, як Ентоні чекав на свою кохану багато років тому, дивився на годинник і шукав у натовпі обличчя Терези або обриси її тьмяно-синього жакета. Лора відчувала, як паніка поступово охоплювала його, так краплина чорнила, упавши в чашу з водою, каламутить прозору рідину. Хвилини спливають, а вона досі не приходить. Але їй не дано відчути, як похолола його кров, вивернуло нутрощі, забило дух, коли він побачив машину швидкої і її, зім’яту і мертву, на тротуарі. Ентоні пам’ятав кожну подробицю: дівчину в яскравому блакитному капелюшку, котра усміхнулась йому на розі Ґрейт-Рассел-стрит; 11:55 на його годиннику, коли він уперше почув сирену; запах горілого з пекарні; вишикувані торти і тістечка на вітрині. Він пам’ятав, як зупинився вуличний рух, стихли голоси, пам’ятав біле простирадло, що закрило її обличчя. І незважаючи на ту чорну пітьму, яка впала на нього, безжальне сонце й далі світило. Розповідь про деталі Терезиної смерті зміцнила дружбу між Ентоні й Лорою, породила між ними небувалу доти відвертість. З одного боку, Лора сприйняла це як велику честь, а з другого — почувалася дещо незручно. Чому саме зараз? Чому раптом після майже шести років знайомства він вирішив розповісти? Вона певна, на те була вагома причина, яку він не насмілився їй пояснити. Щось дуже важливе залишилося несказаним. Він зупинився, перше ніж закінчити.

Ентоні закинув ноги на ліжко і ліг на спину, дивлячись у стелю. Він намагався пригадати ті прекрасні ночі, які провів з Терезою в цій кімнаті. Повернувся на бік та обійняв руками повітря, намагаючись завдяки силі своєї пам’яті заповнити порожнечу під своїми руками теплом живого рідного тіла. Надворі гриміла гроза, мовчазні сльози, які він так рідко собі дозволяв, струменіли з його очей. Ентоні нарешті до дна випив гірку чашу свого життя, сповненого горя та провини. Він не міг заперечувати свого існування без Терези. Був близький до цього тисячу разів, але здаватися, коли вона мертва, відкидати від себе дар, який забрано в неї, було б великою невдячністю і боягузтвом. Отож він знайшов спосіб жити й писати. Тупий біль страшної втрати ніколи не покидав його, але у його житті була мета, що давала йому дорогоцінну, хоч і незвичайну надію на якесь своє призначення. Смерть прийде напевно. Невідомо, чи принесе вона возз’єднання з Терезою. Але тепер він хоча б смів сподіватися на це.

Ентоні поговорив з Лорою після обіду, але не сказав їй, що його час настав. Хотів, але поглянувши на її стурбоване обличчя, розгубив слова. Замість цього розповів про Терезу, і Лора ридала з жалю до них обох. Він ніколи не бачив, щоб вона плакала. Це було зовсім не те, на що він розраховував. Ентоні не шукав співчуття чи, борони Боже, жалю. Він просто намагався пояснити їй причину того, що він збирався зробити. Але зрештою її сльози свідчили, що вибір зроблено правильний. Ця жінка здатна відчувати біль і радість інших людей. Усупереч враженню, яке вона часто справляла, Лора не лише спостерігає життя інших людей, вона співчуває їм, хоч, може, й інстинктивно. Здатність до співчуття — її найбільший дар і найвразливіше місце; її скривдили, Ентоні знав, на її душі шрами. Вона ніколи не говорила йому, але він був певен цього. Нове життя, нова грубіша шкіра, та десь іще ховається виразка, яка скипає болем, якщо її ненароком зачепити. Ентоні подивився на фотографію, що лежала на подушці біля нього. Жодних плям на склі й на рамі. Лора слідкувала за цим. Вона доглядала кожну дрібничку в будинку з гордістю і ніжністю, які породжуються тільки справжньою любов’ю. Ентоні бачив усе це в Лорі і знав, що вибрав правильно. Ця жінка розуміє, що в Падуї речі мають ціну, набагато більшу за гроші; вони мають історію, пам’ять і найважливіше — своє особливе місце в цьому будинку. Падуя — більше, ніж просто вілла, це безпечне місце, щоб зцілитися. Притулок для тих, хто зализує рани, висушує сльози і відбудовує зруйновані мрії. І не важить, як довго це триватиме. Не важить, як багато часу мине, поки скалічена людина стане достатньо сильною, щоб знову вийти у світ. Ентоні сподівався, що вибравши її для того, щоб завершити його справу, він звільнить Лору від її демонів. У Падуї вона у вигнанні — у затишному, вибраному добровільно, але все-таки у вигнанні.

Шторм надворі ущух, і садок стояв, немов чисто вмита дитина. Ентоні роздягнувся й останній раз заліз під холодні ковдри того ліжка, де колись спав з Терезою. Цієї ночі йому нічого не снилося, він спокійно проспав до світанку.

Розділ 8

Юніс

1975

Бомбардир схопив Юніс за руку і сильно