Падре Піо - Щоденник Любові

На мій превеликий жаль, Падре Піо попередив мене, що це пророцтво 104-го псалму знову виповниться на тих, хто спротивиться волі любові Божої, як вона виражена в цьому «Щоденнику любові».

«Якщо ти будеш гарним хлопчиком, я відішлю тебе до святого пророка, як тільки-но станеш старшим».

Ці слова завше спадають мені на думку, коли згадую мою дорогу маму: цим святим пророком був Падре Піо, і моя мати навчила мене, свою десяту дитину, пізнати цього посланого Богом пророка, визнати його і полюбити.

Вражаючі розповіді про чудеса і про доброту Падре Піо стали постійною темою наших розмов, люблячих материнських настанов, пробудили в мені бажання ближче пізнати життя пророка, в якому моя мама передчувала для мене керівника на дорозі до пізнання Бога.

Це бажання познайомитися з Падре Піо йшло поряд з бажанням швидше подорослішати.

Я народився 9 квітня 1926 року в Сан-Феліче, у Панаро. Моїм батькам належав один млин (у спільній власності з іншими людьми). Мій батько, невтомний трудівник, змушений був жити в середовищі, що мало сприяло тому, аби набути чи примножити знання про самого себе, з'єднавши його з осягненням Духа.

Віра і любов моєї матері постійно підтримували в нас життя духа; надзвичайні приклади любові до ближнього, які подавав наш батько, і його глибока смиренність надовго зоставалася в пам'яті багатьох людей.

Дари Святого Духа в моєму батькові спонукали його через його щиру віру надто довіряти іншим людям, яким зовсім не було властиве благородство, вони на всьому наживали прибуток.

Заповідь Господа «Полюби ближнього свого як самого себе» перетворилася у великому серці мого батька настільки, що він полюбив ближнього більше, ніж себе самого. Це призвело до того, що безпосередньо перед моїм народженням і якийсь час після нього мої батьки переживали серйозні труднощі. їм довелося починати майже з нуля після того, як вони тяжко пропрацювали все своє життя і при тому повинні були ще виховати дев'ятьох дітей.

Та Провидіння Господнє, яке моя мати у несхитній вірі свого духа завжди любила й закликала, не забарилося простягнути їм руку допомоги й подати потрібну пораду. Порада Святого Духа знайшла їх у формі листа Падре Піо. В госпіталь Сан-Феліче, де мати очікувала моєї з'яви на світ, проник голос Святого Духа, що Його кликали батько й мати дев'ятьох дітей, які позбулися нагороди за свої труди через людську байдужість.

Святий Дух повелів моїй матері прислухатися до порад Його пророка, смиренного брата із П'єтральчіно, який був тоді ще мало кому відомим і в очах більшості людей ще не був визнаний людиною Божою.

Порада Падре Піо була такою: замкнути слух для злих порадників, які намагалися переконати мого батька ступити на шлях неправди.

Істинний шлях, Божественним Провидінням вказаний був таким: усією родиною переїхати в Павіньяно. Падре Піо запевнив моїх батьків, що в цьому селі вони не зостануться без роботи і що мій батько знайде там винагороду за всі жертви і всі втрати.

Мені було два роки, коли ми переїхали в Павіньяно. Ми прожили там п'ять років, і в цей час почув я перші розповіді про повне чудес життя Падре Піо.

З великою цікавістю дивився я картину його життя, таку загадкову й таку привабливу. Я навчився любити Падре Піо і сприймав його як одного із членів своєї сім'ї, і водночас як незримого, але улюбленого керівника всього мого життя.

У 1933 році мати отримала від Падре Піо другу пораду: частина нашої родини, в тому числі й батьки і я разом з ними, повинні були переїхати у село Сан-Маттео делла Дечіма, яке належало до парафії Сан-Джованні в Персічето.

Коли ми прожили сім років в Дечіма, моя мати виконала ту обіцянку, яку вона дала мені в дитинстві: послати мене, коли виросту, до Божого пророка.

Мені було чотирнадцять літ, коли я вперше побачив Падре Піо. Я чекав багато чого, це очікування було пробуджене розповідями моєї матері й ними ж підтримувалося, і я не був розчарований. Я так і не збагнув, яким чином моїй матері було дано стільки знань, стільки любові й віри, щоб розпізнати знаряддя Боже, яке визнавали таким далеко не всі люди.

Сан-Маттео делла Дечіма розташоване приблизно за шістсот кілометрів від Сан-Джованні Ротондо.

Моя мати ніколи не стрічалася з Падре Піо аж до 1949 року, коли вона уперше зуміла ненадовго приїхати у Сан-Джованні Ротондо.

За багато моїх поїздок у Сан-Джованні Ротондо мені довелося знайти лише дуже небагато людей, від яких я чув би такі мудрі й повні віри слова, які говорила моя мати, визнаючи й прославляючи Падре Піо як пророка, посланого Богом.

Таємницю відкрив мені Падре Піо через багато літ після нашої першої зустрічі.

14 березня 1940 року я виїхав із Болоньї у Сан-Джованні Ротондо.

Дві мої сестри, Анна, Габріелла і я сам приєдналися до групи, яку очолював Тоні Тонеллі. Наступного дня ми приїхали до Сан-Джованні Ротондо. Сеньйора Клоринда, яка мешкала в центрі міста, дала нам притулок.

Я трохи розгубився у цій місцевості, яку продували всі вітри, таку несхожу на звичні мені пейзажі.

На другий день сеньйора Клоринда розбудила нас о третій годині ночі. Нам належало пройти пішки приблизно два кілометри, щоб узяти участь у святій месі, яку Падре Піо служив в маленькій церкві монастиря Санта Марія делла Грація.

Я згоряв від нетерпіння нарешті побачити зблизька загадкового отця Піо. Навіть на фотознімку обличчя Падре викликало у мене любов і довір'я.

Падре Піо, якого я вперше побачив, коли він служив Святу месу, повністю приковувало до себе всю увагу хлопчини, яким я був тоді.

Погляд отця, проникливий і лагідний,