Джеймс Віллард Шульц - Ловець орлів

фарбами, а голови закосичені не орлиним пір’ям, а кукурудзяним листям. Вони танцювали, сміялися, робили всілякі витівки, з ними народ ніколи не сумував. В помічники собі вони взяли п’ятьох тева, і відтоді у Людей Зими і Літа завжди були блазні і Касики Літа і Зими. Влада в них не однакова, вирішальне слово завжди за Касиком Літа, він є старшим вождем у пуебло. Дружина Батька-Сонця — Мати-Місяць — також допомагала тева, навчала їх полювати і працювати. Усі свої знання тева передавали з роду до роду.

Старий касик учив нас молитися, користуватись молитовними паличками. «Наймогутніші палички ті, — казав він, — для яких сам наскубеш пуху з орла, спійманого своїми руками».

Третього вечора він закінчив свою оповідь і сказав, що ми тепер справжні тева і знаємо не менше, ніж інші жителі пуебло. Я дуже зрадів і відкрив йому свою заповітну мрію: я хочу стати членом Патуабу. Старий касик усміхнувся і мовив:

— Доброго мисливця приймають до товариства воїнів. Великий воїн може стати військовим вождем і членом Патуабу.

— Розумію. Вкажи шлях, і я неухильно йтиму ним! — вигукнув я.

— Гаразд. Я вкажу тобі шлях. Але пам’ятай, тебе чекають важкі випробування, — відповів він.

Коли ми поверталися додому, на даху перед нашим житлом я побачив Чороману. Вона чекала мене.

— Завтра ти вирушиш, — повідомила вона. — О, будь обережний! Роби так, як радитиме мій батько. Не слухай ради злого Теті. У нього одне в голові: як нашкодити тобі.

— Тетя не заподіє мені зла, я його знаю! — відповів я.

— Сьогодні на заході сонця Огота вперше вийшов на Північний майдан відтоді, як повернувся з полювання, і знаєш, що він сказав? — провадила вона далі. — Він сказав, що зумисне не вбив ведмедя. Хоче довести, що ти боягуз і втечеш, як тільки побачиш того великого і страшного ведмедя. А тоді він, Огота, піде зі своїми порадниками і вб’є його.

— Огота боявся з’явитися на майдані доти, доки не вигадав цієї казочки. А вигадував він її довгенько.

— Так, але багато хто вірить йому.

— Члени Патуабу знають усю правду, і мені байдуже, що думають інші.

— Вампіне[5]! Мій майбутній муже! Як я боюся за тебе! Будь же обережний! Обіцяєш?

— Так.

Вона притулилася до мене й палко заблагала Тих, Що Нагорі захистити мене. Я був певен, що вони зглянуться на молитву такої доброї душі. Келемана гукнула нас вечеряти, і ми зайшли в дім.

Насітіма і Кутова сиділи в кімнаті й тихо гомоніли. Я знав, що вони ведуть мову про мене і моє полювання. Келемана і їх покликала вечеряти, й вони приєдналися до нас. Кутова пильно подивився на мене — я сидів поруч із Чороманою, — потім одвів дівчину в далекий куток кімнати і щось їй шепнув. У мене тьохнуло серце: чи не лає він дочку за її дружбу зі мною.

Раптом у мене за спиною пролунав голос Чоромани:

— Мисливцю, заплющ очі! Негайно заплющ очі!

Я послухався і відчув, що вона одягає мені щось на шию.

Я розплющив очі. Чоромана одягла мені на шию намисто з бірюзи, ще й з підвіскою — зображенням гірського лева, покровителя полювання. Я миттю підвівся і обернувся до неї.

— Невже? Ти даруєш мені цей талісман?

Вона кивнула, губи її тремтіли, здавалося, вона не могла вимовити й слова. За неї відповів Кутова:

— Так, вона дарує його тобі. Це її талісман. її дід із клану Канг, який був колись нашим Самайо Охкі, подарував їй цей талісман і водночас дав наказ, про який вона скаже тобі сама.

Всміхаючись, він перезирнувся з Насітімою і Келе-маною.

— Тату, не зараз. Я скажу йому згодом.

— Роби, як сама знаєш, — відповів він.

Я почувався неймовірно щасливим, отримавши від Чоромани намисто. На радощах я забув про вечерю. Потім Насітіма і Кутова спустилися в ківу, а Келемана з моїм братом пішли по воду.

— Сьогодні скажи мені, — попросив я.

— Мій дід любив мене без міри, — почала вона. — Даючи мені цей талісман, він сказав: «Я даю тобі його за однієї умови: коли ти виростеш, ти зробиш так, як я тобі зараз скажу». — «Гаразд», — погодилась я. «Повторюй за мною слова клятви, — провадив він далі. — О Ви, Що Нагорі, що стелите нам стежки життя! Обіцяю моєму дідусеві, який без міри мене любить, що я ніколи не вийду заміж за нікчему. Обіцяю, що другом на все життя оберу хороброго, щирого, доброго, працьовитого юнака… Коли я знайду такого юнака й переконаюся, що він мене кохає, то віддам йому талісман священного лева і допоможу йому стати вождем у нашому пуебло».

Ось що повідала мені Чоромана, коли ми сиділи вдвох біля багаття. Якби ти знав, як глибоко схвилювали мене її слова! Я ледве промовив:

— Із усіх юнаків цього пуебло ти вибрала мене, людину з іншого, ворожого вам племені?

— Не має значення, ким ти був! — вигукнула вона. — Тепер ти тева!

— Так, так, тепер я тева!

Вона відвернулась і втупилася у вогонь, нервово перебираючи пальцями торочку сукні. Потім поглянула на мене і знову відвернулася. Я зрозумів, що вона хоче мені щось сказати.

— Що таке? Ти про щось промовчала?

— Так. Мій дід примусив мене повторити слова клятви: «Обіцяю, що я не вийду заміж за мого нареченого, поки він не стане членом Патуабу».

— Ну, що ж! Ми обоє знаємо, що одне одному збережемо вірність. Ми можемо зачекати. Не забудь, що й тобі і мені лише сімнадцять літ, — нагадав я їй.

— Так. А поки що я допомагатиму Келемані піклуватися про тебе. А завтра… завтра ти підеш шукати того страшного ведмедя! О, мій майбутній муже!

— Подумай, яким я буду щасливим, коли знайду його і вб’ю. Після першого іспиту мені легше буде стати членом Патуабу. Який я радий, що кинув виклик Оготі!

— О, якби ти витримав цей свій перший іспит! — вигукнула вона.

Почулися кроки Келемани і брата, тому більш ми не промовили ні слова.

Наступного дня ми повставали ранесенько, і почалися мої збори на полювання. Зі сходом сонця прийшли Кутова й Чоромана, і ми поснідали разом. Незабаром з’явився Тетя і, насупившись, застиг у дверях.

Ми вийшли з пуебло. Попереду йшов Кутова, за ним я, а за мною Тетя. Я відчував на спині його колючий, налитий ненавистю погляд. Він мовчав усю дорогу. До просіки ми дісталися над полудень. Усюди валялися обгризені кістки. Багато звірів ми вбили тут під час останнього великого