Анна Стоун - Леді Вольфрам , Анна Стоун

— Привіт, подруго! Чому давно не телефонувала? Ти, мабуть, вже забула про нас?

— Чому ж?! Мені тут вас не вистачає! Нудьга така, що повіситися хочеться! — зітхнула Рада, дивлячись у кришталеву кулю. — Ви знайшли щось про перевертнів?

— Ні, поки що глухо, як у танку! Якщо чесно, ми ще не шукали. — Віолетта винувато посміхнулася у кулі. — але я обов'язково цими вихідними туди заскочу!

Рада важко зітхнула і вимкнула кулю. До вихідних ще цілий тиждень. Дівчина почувала себе, як у залізній клітці. Незабаром їй на думку прийшла ідея, і вона захотіла поділитися з тіткою.

— Я хочу знайти рідну матір!

Марія Федотівна тільки засміялася у відповідь і не стала слухати далі.

— Навіщо ти їй потрібна? — трохи пізніше промовила вона і тихо додала. — З таким характером.

Настали чергові вихідні. Дзвінка з «Резенфорда», як і раніше, не було. Плюнувши на все, Рада пішла на дискотеку, де грала її рок-група. Дівчина легко вписалася в колектив, який майже повністю складався з хлопців. У ньому була лише одна дівчина, яка грала на клавішних – Олеся.

Усі, окрім цієї Олесі, любили Раду. Вони були готові слухати її хоч до ночі. І, якщо знадобиться, цілувати землю, якою вона ходила. Молода чарівниця цим користувалася, адже ніхто не знав про її магічні здібності. Після кількох репетицій у Ради з'явився залицяльник, Діма. Він того року закінчив школу, а тепер навчався у Лозівському технікумі.

Проблема в тому, що Діма був хлопцем Олесі. Але, як дівчина не намагалася його повернути, проти чарівниці не підеш. Рада потай користувалася магією, щоб у певний момент Олеся або спіткнулася, або застигла, як укопана. Якось дівчата навіть ледь не побилися.

Нарешті у Ради почалося справжнє життя, повне пригод та романтики. Але вона дуже швидко охолола до свого залицяльника. Він продовжував за нею бігати, але на поцілунок  не міг уже розраховувати.

Так і тяглися дні молодої чарівниці, поки одного разу, пізно вночі, не задзвонила її чарівна куля. Дівчина зраділа, коли побачила у ньому своїх подруг-чарівниць.

— У нас гарна новина! Ми змогли знайти організацію цих перевертнів! Ось їхній телефон! Вони справді років сто тому будували особняк Солонгтон!

Рада сяяла від щастя. Щойно дочекавшись ранку, дівчина почала набирати на домашньому телефоні вказаний номер.

Спочатку в трубці були чутні тільки гудки, але за кілька хвилин почувся вкрай неприємний чоловічий голос.

— Чого вам?

— Я Рада Солонгтон-Вольфрам! Шукаю особняк, який будувала ваша компанія для Евеліни Солонгтон сто років тому. Мені потрібно знати його місцезнаходження! — сказала Рада у слухавку.

— Я вас зрозумів! В якій країні ви живете? — монотонно поцікавився чоловік.

 — Україна! — відповіла Рада.

— Тоді вам дуже пощастило! Будинок, який ви шукаєте, знаходиться у Харківській області! А ось де конкретно, вам зможе сказати лише Владлен! Це його дільниця!

— Добре! Як мені зв'язатися з ним? — поцікавилася Рада.

— Зателефонуйте по цьому номеру! — відповів чоловік і став диктувати.

Рада вирішила не гаяти часу та одразу зателефонувати Владлену, поки нікого не було вдома.

— Доброго дня! Я Рада Солонгтон-Вольфрам! Мені сказали, що ви можете знайти мій родовий особняк!

— І вам не хворіти! Ще одна Вольфрам? Ви що, не можете там просто жити, а не шукати його кожні тридцять років! — обурено відповів перевертень.

— Тобто? Хто його шукав тридцять років тому? — зацікавилася Рада.

— Може, й не тридцять, а менше! Вона також назвалася Вольфрам! Здається, Катаною!

Раду пробив холодний піт від імені матері.

— Я її дочка! Мені терміново треба знайти будинок!

— Немає проблем! Вам буде зручно зустрітися завтра о сьомій у парку Горького? — поцікавився перевертень.

— Чому так рано?! — обурилася Рада, але їй довелося погодитись.

Дівчину переповнювало щастя. Вона довго блукала по будинку та співала пісні. Стримавши свій запал, Рада полізла під ліжко за валізою. Вона згребла всі свої речі та знову сховала її під ліжко. Дівчина збиралася поїхати до Харкова завтра найпершим поїздом.

Увечері з роботи повернулися Марія Федотівна та Михайло Олексійович. Рада була у гарному настрої. Вона навіть приготувала вечерю, чим дуже порадувала родичів, але про свою подорож так і не розповіла. Дівчині дуже хотілося з кимось поговорити, порадитись. Але зробити цього у будинку, на жаль, не могла. З тіткою вони були зовсім чужими.

Однак після вечері сталося непередбачене. Тітка Мері дістала з поштової скриньки рахунки на оплату електрики та телефонного зв'язку. Сума в них виявилася дуже великою. Знаючи, що племінниця цілими днями сидить на телефоні, а ночами читає книги, тітка Мері розлютилася.

— Рада, ти дармоїдка! Ти тільки можеш приносити нещастя! Де мені взяти гроші, щоб сплатити всі рахунки? — гнівно кричала тітка.

Рада нагрубила тітці у відповідь, за що отримала ляпас.