КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Сучасні амазонки, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

   Андромеда посміхнулася своїм думкам. Ця дівчина не була аж такою жахливою, як намагалася себе зобразити. Можливо, вони навіть потоваришують. Схоже, Ра Он у свій дещо азійській спосіб, спробувала її, Роді, підбадьорити. Вона посміхнулася гарному обличчю Радомира, а тоді заверещала, бо її смикало за плече щось азійське, але з сірими очима.

   - Ну нарешті, - сказало щось-азійське голосом Ра Он. Від неї пахло трояндами. – Не можу тебе добудитися. Наснився чарівний принц? – Уточнила вона. – Бааайдуже! У тебе двадцять хвилин до сніданку. А я поки піду почитаю книжки, що на столах у коридорі.

   - Стривай! – Андромеда схопила сусідку по кімнаті за довгий рукав натуральної смарагдової туніки. Та роздратовано обернулася. – Чому ти розбудила мене так пізно?

   - Я, - скривилася Ра Он, - взагалі не збиралася тебе будити, бо ти – моя конкурентка, як і решта дівчат. А тоді подумала, що якщо ти запізнишся, то своїми крокодилячими сльозами заллєш половину цієї кімнати. А ці дурні голови амазонок мене залишать спати у цьому басейні. Тож, мені довелося розбудити тебе. Гарного дня! – І вона, голосно гримнувши вхідними дверима, вийшла в непоказний коридор.

     Андромеда вийшла з кімнати за п'ятнадцять хвилин. Вона зав’язала своє, пересічного кольору, волосся у гульку та вдягнула майку у фіолетово-білу горизонтальну смужку та фіолетового кольору шорти бермуди. Дівчина зачинила двері своїм ключем та витріщилася на сусідку по кімнаті, яка заповзято читала якусь книгу.

   Ра Он сьогодні виглядала менш високою. А ще вона заплела на голові такий самий вузол, який був у Ра Он з улюбленої дорами Роді, що мала назву: «Кохання у місячному сяйві». Але ця Ра Он казала, навіть неприємну, правду прямо в очі і навряд би погодилася прикидатися хлопцем, навіть, щоб врятувати своє життя.

   - Що таке? – Прискіпливо подивилася напів кореянка на сусідку.

   - Виибач, я знаю, це звучатиме неввічливо і це – не моя справа, але ти мабуть не помітила, що ця зачіска тобі не дуже пасує.

   - Звичайно, що я – помітила. Але у нас сьогодні будуть заняття спортом, тож така зачіска убезпечить мене від того, що мої опонентки схоплять мене за довге волосся. Добре, що ти і своє заплела у вузол. Розберуся з цими дурними іспитами та підстрижуся, - додала вона замріяно, а з сусідньої кімнати вийшла, зіваючи, Б’янка.

    - Як тобі личить ця зачіска! – Радісно привіталася Роді. Б’янка та Ра Он смикнулися. За ніч, довге, пофарбоване у різні кольори, волосся громадянки Італії стало майже білим та коротким. Андромеда була права, зачіска боб-метелик дійсно дуже пасувала Б’янці.

   - Ти – геть здуріла! – Заявила Ра Он громадянці Італії.

   - Не засмучуйся, Б’янко, - сказала донька професора та взяла майже подругу під лікоть. – Ра Он просто тобі заздрить. Вона звикла, що вся увага приділяється її красі і не очікувала, що може з’явитися ще одна гарна дівчина.

  - Я вражена твоєю проникливістю, - саркастично мовила напів кореянка. – Але схоже, коли Господь роздавав дітям таланти, він забув дати тобі здоровий глузд. – Вона розвернулася та попрямувала до бічних дверей. Саме тому і не побачила, який гнівний, чи може лише кровожерливий, погляд на неї кинула Андромеда.

   - Стривай, - Запитала Роді, - а ти не підеш із нами снідати?

   - Якраз туди я й йду, - показала свій гарний профіль з прямим носом Ра Он. – Через сходи, бо навряд о такій порі ліфт зупинятиметься на цьому поверсі.

    Дві дівчини з натуральним кольором волосся перезирнулися і поспішили за панною Кан. Вони розчепили руки, бо спускатися сходами, тримаючи одна одну під лікоть було не дуже зручно. У Роді на мармурових сходах поїхала нога, і дівчина мабуть впала б, якби її не підхопила Б’янка.

   - Обережніше, подруго, - перелякано сказала громадянка Італії. Роді перелякано подякувала. Але їй було приємно, що її назвали «подругою».

    Перед дверми до їдальні, їх зустріла Рита у білому халаті. Вона здивовано подивилася на Б’янку та запитала:

   - Хочеш, щоб тебе звинуватили у крадіжці?

   Дві дівчини перелякано смикнулися, а Ра Он зітхнула, а тоді обійняла Б’янку за плечі та пояснила Риті:

   - Це я допомогла своїй подрузі пофарбувати волосся та підстригтися. Б’янку дратувало, що вона має таке довге волосся лише щоб догодити мамі. Тож, вона вмовила мене допомогти їй. Але здається, - вона прискіпливо оглянула громадянку Італії, - перукар із мене не дуже вправний.

    - Ти – дуже віддана подруга. Та й перукарка досить вправна, - зауважила Рита. – Ще трохи потренуєшся, і я стану твоєю клієнткою, - вона розреготалася та пішла у своїх справах.

   - Вона тобі не повірила, - зауважила Андромеда.

   - Гадаєш? – Саркастично перепитала Ра Он та відпустила Б’янку. – От що буває, коли щось робиш не подумавши, Б’янко. Тобі ще пощастило, що Рита сказала тобі не попадатися, а не не чаклувати. Але це я тебе рятую останній раз. Якщо і далі будеш такою безмізкою, виплутуйся сама, - і вона хотіла увійти до їдальні, коли їх трьох покликала Рита, яка повернулася.

   - Я ось, що хотіла сказати. Дівчата, старші за вас на рік та два, сьогодні вночі чи то бачили, чи то чули злого духа. Будьте обережні. Бо якщо це - дійсно злий дух відьми Ія, вам треба опиратися їй. Але особисто я думаю, що ті дівчата хочуть позбутися вас. – Вона кивнула та знову відійшла.