Владислава Раф - Титани Ос. Дводушниця, Владислава Раф
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Що ж, співпраця зі сміттям завжди закінчується погано, як і казав Гар, – позіхнув титан Ос.
Опинившись в лісі за межами столиці, Реквієм остаточно впевнилась, що Стан вирішив не слідувати за ними, і лише тоді змогла розслабитись. Роззирнувшись на всі боки, розвідниця помітила власний загін: солдати вже сідлали коней, збираючись вирушати, тоді як Дана зі старим лікарем Миладом намагалися зупинити скам’яніння тих двох, яких приніс Безь.
– Вієм повернулась, можемо вирушати, – з полегшенням оголосив Ераст, першим помітивши дівчину. – Досі не віриться, що ти змогла стримати титана Ос.
– Якби він був серйозним – ми б навряд чи повернулись сьогодні, – відгукнулась Реквієм, щойно Безуал зупинився. Перекинувши праву ногу на ліву сторону спини бізона, розвідниця спішилася, проте Ераст помітив, що для опори блондинка використовувала лише ліву кінцівку.
– Лайно, – спантеличено пробурмотів рудий, коли зростаючий місяць освітив дівоче обличчя, частина якого перетворилася на камінь. Зараз Вієм виглядала так, ніби статуя вправного скульптора набувала життя, перетворюючись на витончену дівчину з рішучим поглядом блакитних очей. Так, скам’яніння поступалося силі її аури, але сходило аж надто повільно.
– І не кажи, – погодився чотар Юстин, помітивши підлеглу. – Просте завдання раптом обернулося чималими наслідками. Гаразд, Дано, підлікуй кістки Реквієм і забираймось звідси, ми й так затримались.
Отая мовчки поспішила до суперниці, одразу прийнявшись за зцілення гомілкової кістки. За десять хвилин увесь загін розвідників вирушив до штабу, осідлавши коней.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Титани Ос. Дводушниця, Владислава Раф», після закриття браузера.