Анджей Сапковський - Відьмак. Володарка Озера

«До дідька, — подумала вона. — Чому б і ні? Я готова закластися на будь-які гроші, що й у цьому світі знайдеться справа для відьмачки. Бо немає такого світу, у якому не було б справи для відьмачки».

— Пані Цірі…

— Не будемо про те поки що говорити. Їдьмо.

Їхали вони просто в захід сонця. За ними залишалася темна долина. За ними було озеро, озеро зачароване, озеро синє й гладеньке, наче шліфований сапфір. Позаду залишилося каміння на озерному березі. Сосни на схилах.

Це було за ними.

А перед ними було все.

Кінець

Світ після війни

Події «Володарки Озера» закінчують історію відьмака Ґеральта, відьмачки Цірі та чарівниці Йеннефер. Але будь-хто з нас знає, що світ не зникає після завершення історії героїв. І це незалежно від того, чи живі герої, чи увійшли вони до пантеону.

Що ж ми знаємо про світ відьмака після завершення історії? Хто виграв перегони у «великій політиці» й у якому світі живуть нащадки Північних Королівств та Нільфгарду?

Джерела

Перш за все це джерела наших знань про події поза межами саги безпосередньо: про долі країн, вождів та сильних світу цього.

Про деякі з них нам відомо з вуст безпосередніх учасників (спогади Вольфа Ізенгріма та Сігі Реувена, Солодкої Вітрогонки та онука короля Ковіру — ВО).

Дещо є у свідоцтвах нащадків — не стільки факти, скільки тон, ідеологічне забарвлення, з яким подана інформація (як, наприклад, в екзаменуванні студентів у військовій академії Нільфгарду та в школі чарівниць на Півночі — ВО).

Але найдокладніші відомості ми отримуємо з фундаментального компендіуму, уривки якого є в сазі, — багатотомної (щонайменше 15 томів) «Encyclopaedia Maxima Mundi» Еффенберга та Тальбота.

Про неї ми дозволимо собі кілька слів.

По-перше, звернемо увагу на форму цього твору — класична енциклопедія (складена за алфавітним принципом, що свідчить про високий рівень закоріненості абстрактних принципів побудови знання; нагадаємо про важливу для нашої реальності «Енциклопедію» Дідро та д’Аламбера, що з’явилася лише під кінець доби Просвітництва).

По-друге, назва її, що перекладається як «Енциклопедія всього (найширшого) світу», свідчить і про ступінь освоєння території того світу читачами «Енциклопедії»: Нільфгард і Північ описані як елементи єдиного політико-культурного пейзажу.

Нарешті, по-третє, вона є «нільфгардськоцентричною» — не тільки ідеологічно, але й на рівні мови: у категоріях енциклопедії, як і в іменах Нільфгарду, раз у раз трапляються імена з літерами, нехарактерними для імен та географічних назв Північних Королівств, які є здебільшого в назвах ельфійських та нільфгардських («v», «q», «x» — на жаль, в українському перекладі цю особливість неможливо передати).

Підсумовуємо: твір Еффенберга та Тальбота написано для Нільфгарду, але він містить як «свої», так і ті географічні терени, що належали до територій Північних Королівств.

Настільки ж характерними є й джерела, звідки прийдешні покоління черпають свої знання про героїв саги. Усі вони (перш за все твори Флоуренса Делланоя) теж походять із Нільфгарду.

Нарешті, розкопки в Боклері професора Шліманна (з університету в Кастель Грауп’яні, Нільфгард) презентують досить характерні особливості розуміння історії за часів «Енциклопедії» Еффенберга та Тальбота: ХІІІ століття — то Темні Століття, а королівство Рівія — «старожитнє» та «із непідтвердженою локалізацією»; мови ж Півночі вивчають «лінгвісти й дослідники мертвих мов» (ВЛ).

Короткострокова перспектива

Північні війни (за атрибуцією Еффенберга та Тальбота — 1239–1268 рр.) закінчилися формальним Цінтрійським миром; війська Півночі та Нільфгарду було розведено по обидва боки Яруги, Цінтра увійшла до Імперії на цілком законних засадах (імператор Емгир вар Емрейс оженився з «Ціріллою», «онукою Каланте» — і цінтрийцями це було сприйнято як доконаний факт ще до офіційної церемонії: війська маршала Віссегерда перейшли на бік Нільфгарду ще до наступу Імперії навесні 1268 р. на Північ).

Того ж року в Реданії стався «тихий переворот»: було зміщено Сігізмунда Дійкстру — незмінного керівника зовнішньої та внутрішньої розвідки країни, найбільш впливову в королівстві людину й одного з ковалів перемоги Півночі. Наскільки можна розуміти, зміщено його чи не за безпосереднім наказом Філіппи Ейльгарт (а тому слід, на який вийшов Дійкстра і який стосувався винних у смерті короля Візіміра, навряд чи можна вважати нільфгардською брехнею).

Утім, насолоджуватися результатами перемоги (як тактичної — для Королівств Півночі, так і стратегічної — для Нільфгарду) жодній зі сторін не довелося довго: у 1268 р. настав Великий Мор, відомий як лихоманка Катріони. Усе, що ми знаємо про епідеміологічні загрози в середньовічних та ранньомодерних суспільствах, дає нам право говорити про велику смертність, особливо у великих містах. Страх перед мором був настільки сильним, що повторний його прихід у 1272 р. спричинив масові заворушення, жертвою яких стали чародійки.

Як відомо з джерел, у результаті від державного управління були відсторонені найбільш активні чародійки (причому як на півночі, так і на півдні: у святцях чародійських шкіл згадують як мученицю Філіппу, так і мученицю Ассіре). Результат — посилення ролі храмів (перш за все Храму Вогню) і спровоковане полювання на відьом (бо тут уже йшлося не про чародійок, які мали офіційний статус, а про розправу над підозрілими з точки зору натовпу жінками).

Утім, ці переслідування не позначилися на функціонуванні чародійських шкіл: як Горс Велен, так і Бан Ард продовжили своє існування як центри чародійської освіти. Більше того, «потім був час пропаганди, коли майстриням доводилося уже й виглядом своїм викликати повагу, подив і набожний ляк» (ВО).

Нарешті, у короткостроковій перспективі відбулися зміни й у політичному житті Півночі й Півдня. Протягом кількох років після згадуваних подій у Ковірі від рук змовників загинув король Естерад Тиссен. Онук його Гвіскар Вермулен, зберігши титул герцога Крейдену, королем уже не був. Тому є кілька пояснень, однак характерно, що наприкінці його життя неактуальним стало збереження таємниці щодо домовленостей Дійкстри та Ковіру — перш за все в контексті принципового ковірського нейтралітету.

А в Реданії досить швидко увійшов у силу Радовід V Суворий, у 1268 р. — тринадцятирічний підліток (як відомо, його звеличення напряму пов’язане зі смертю Філіппи Ейльгарт після 1272 р.).

Подальша глобальна історія

Якщо на Півночі потрясіння соціальні йшли пліч-о-пліч із політичними негараздами, то Нільфгард іще щонайменше чверть століття був під владою імператора Емгира вар Емрейса. Нам точно відомо, що він залишався при владі після 1290 р. (хоча на межі XIII–XIV століть імператором став узурпатор Морвран Воріс). Скоріше за все, смерть Емгира була пов’язана з третім приходом Великого Мору в 1294 р. Але