Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Зрозуміти як саме не вдалося, але на якусь мить їй здалося, що вона знову на занятті з менталістики й чує думки напарника. Трьох! Всіх! Так, це тривало лише секунду, але Симона встигла відчути, як волосся заворушилося на голові. Вона знала, що й Ларис з Айяром так могли, але знайти й бачити… Спаяти свідомість інших людей в одну – це чарівно та водночас страшно. Северин наче й не помітив їх захисту, блоків. Він не зривав їх, але обійшов так майстерно, що іншим разом Симона б замилувалася, але зараз лише полегшено зітхнула.

Розділений тягар заклинання став меншим, хоча все ще й тягнув чимало сил. Вона ще не вміла їх розділяти так, аби вони лилися тонким струменем, а не щедрим потоком. Довго щит вони не протримають, але деякий час дадуть.

Втім Северину й не потрібно було багато часу. Він мав просто забрати своє. Там, за крижаним переломленням граней щиту він бачив розмиті фігури та світлу блакитну пляму.

Зорі не було в коридорі, він би її не пропустив. Ця думка спалахнула з приступом тупого болю, який розгорівся в голові, але чоловік лише вперто зробив крок вперед. Щит поповз за ним, покриваючи вже більшу частину залу.

Від роздратованого реву дракону здригнулася стеля, але Северин навіть не затримав кроку. Вогонь щит витримає, а нападати всією масою дракон не спішив, що поки було лише на руку.

Її він побачив одразу. Тендітну світлу фігуру на підлозі, біля якої повільно розповзалася багряна пляма. Від її вигляду вовк всередині наче сказився, з горла вирвалося низьке ричання. Заспокоїти його вдалося тільки, коли погляд піднявся вище, щоб зустрітися з іншим. Прямим та пустим настільки, що Северин лише мовчки оголив кинджал, що викликало в змія легку посмішку.

– Залізо? Та за кого ви мене маєте, Северине! – раптом розсміявся він та різко змахнув рукою.

Повітря спалахнуло смарагдовими іскрами, які полетіли в чоловіка. Просте заклинання, яке було б так легко відбити, якби між ними не лежала поранена Зоряна.

Поранена ж?

Різко мотнувши головою, Северин змусив іскри зметнутися догори. Десь у вишині роздалося шипіння магії, згаслою при ударі об щит, але це вже не мало значення.

– Хвилюєшся?

Звісно, змій помітив його погляд. Помітив та знову посміхнувся. Білий хвіст ворухнувся, коли Алар повільно спустився на сходинки, зупинившись поруч з дівчиною.

Вовк знову почав яритися, але цього разу Северин не став його зупиняти. Вищирившись, він різко подався вперед, судомно стискаючи руків’я кинджала. По темному лезу ковзнув відблиск примарного світла крижаного шита над їх головою.

Звісно, хвилювався, але говорити цього він не збирався. Він взагалі не збирався нічого говорити. Якщо вона ще жива, то вагання у хвилину може це швидко виправити, а якщо ні… Про це він думати не хотів. Взагалі б ні про що не думати, позбавитися жахливого болю, що охоплював голову, та Северин лише вперто атакував. Мовчки стрибнув вперед, з легкістю ухилившись від швидкого удару хвоста.

Здається, йому все ж вдалося вразити Алара, який не очікував такої швидкої реакції. Але наступна атака, яка прошила тканину на грудях змія все ж змусила його оговтатися та сахнутися. Наступний удар Северина потонув у пустоті, змій спритно ковзнув в сторону та невдоволено зашипів.

Тепер дівка була за спиною вовка, треба було одразу упевнитися, що бодай вона вже точно не встане!

Кінчик зміїного хвоста зметнувся у швидкому ударі, але замість того, щоб стиснути дівча, раптом хльоснув по чомусь настільки гарячому, що Алар тільки й встиг, що закричати од болю. Схиливши голову, Северин похитнувся, але встояв, по губах з носа побігла кров, бурштинові очі затьмарилися, але він встояв. Тільки за спиною спалахнув багрянцем щит, що огорнув дівчину.

– Вмреш! – розлючено прошипів Алар, одсмикнувши обпеченого хвоста.

Може. Та його з собою забрати встигне.

Серйозні чари потребували часу, якого Северин не збирався давати противнику. Від смарагду зблиску заклинання чоловік відмахнувся кинджалом, розрубавши чари, як димну стрічку. Швидкий крок вбік від полум’яної кульки. Мить, щоб перехопити зброю за вістря та кинути.

Сильний удар прошив захист змія. Вилаявшись, Алар сахнувся в бік, закляття згаснуло в руках, хвіст нервово сіпнувся. Краєм ока він встиг помітити, як клятий вовк зірвався з місця. Хвіст змія звився в спробі перехопити його, та Зоря наче перетворився на краплину ртуті й кільця, замість того, щоб стиснути ворога, склалися йому в сходинки, якими чоловік злетів до противника.

Удар важкого чобота в обличчя збив принца з ніг. Цього було замало для того, щоб вибити свідомість, але достатньо, щоб на хвилину він втратив орієнтацію.

Северин м’яко приземлився на напівзігнуті ноги. Похитнувшись, чоловік все ж встояв та коротко озирнувся. Щит над Зорею миттєво згаснув. Скривившись, чоловік струснув головою та опустив погляд до Алара, відчуваючи, як Вірний підкидає спокусливу картинку вирваної в почвари горлянки…

Ще один удар закінчив те, що не зробив перший. Голова Алара мотнулася та чоловік затихнув.

– Нехай твої брати вирішують, що з тобою робити, – тільки й промовив Северин знову зморщивши носа.

Треба було забрати Зоряну та прибиратися. Нехай принци вирішують, як заспокоїти свого лускатого друга. Тим часом друг заспокоюватися не спішив. Вочевидь, стримувати дракона більше Есшат не міг і якоїсь миті щит над головами небезпечно задзвенів. Стрепенувшись, Северин швидко розвернувся до Зоряни, щоб підхопити дівчину на руки. Перевіряти як вона не став. Однаково нічого не зможе зробити зараз… А може і потім.

Та цю думку чоловік старанно гнав, затримавшись всього на мить, у яку перетнувся поглядами з жінкою на тронному підвищенні. Прекрасна пані Шшааца дивилася на нього не моргаючи, немов перетворилася на мармурову статую. Холодний білий камінь без життя, в якому була лише форма. Навіть не сніг, не лід – камінь. Крига танула, перетворювалася на воду, продовжувала життя.