Філіп Рот - Американська пастораль

як ця манірна, сувора жінка, яка крилася від усіх (якщо там взагалі було з чим критися), вабила колись його до себе дужче, ніж Дон. Який же він був жалюгідний, розбитий, поламаний і безпомічний, щоб кинутись, про все забувши, уперед (як це й властиво переможеним), намагаючись заховатися від поганого в ще гіршому! Передусім приваблювало те, що Шейла інша. Її чіткість, щирість, урівноваженість, ідеальна витримка спершу здавались просто неймовірними. Сахнувшись від катастрофи, яка засліпила його, вперше відірваний від свого цільного життя, вперше виставлений на позір і зганьблений, він розгублено потягнувся до єдиної (за винятком дружини) жінки, котра грала якусь роль в його приватному житті. Загнаний, він у ревних пошуках зцілення опинився поруч неї — примарна надія привела до того, що цей нерозривно пов’язаний із дружиною, глибоко й бездоганно моногамний чоловік раптом опинився в страшний момент свого життя в ситуації, що мала б вселяти в нього жах: ганебно забувши всі свої принципи, він зважився на подружню зраду. Амурні мотиви були тут практично відсутні. Про пристрасне кохання навіть не йшлося — вся його пристрасть була віддана Дон. Хіть — надто приземлене почуття для людини, на яку щойно звалилося таке нещастя, для батька, який у нещасливу мить зачав свою дочку. Він опинився тут в надії врятуватися за допомого ілюзії. Лягав на Шейлу, як чоловік, котрий сам шукає сховку, входив у неї, мовби намагаючись сховати своє сильне чоловіче тіло, розчинитися, сподіваючись, що — вже коли вона інша — він також стане іншим.

Проте все ламалося саме тому, що вона була інша. Порівняно з Дон, Шейла здавалась випестуваною, знеособленою мислячою машиною, голкою, просунутою в нитку мозку, істотою, до якої не хотілося доторкатися і з якою ще менше хотілося спати. Дон була жінкою, що надихнула його на подвиг, задля якого було мало навіть досвіду розриву з блискучою спортивною кар’єрою, — на те, аби побороти волю батька. На те, щоб помірятись із ним силою. І надихнула тим, що хоч була неперевершеною, та все ж поводилася, як усі навкруг.

Чи було це значніше, важливіше, достойніше, аніж причини, які зазвичай спонукають обрати подругу життя? Чи, може, в основі кожного шлюбу лежить щось ірраціональне, нице та химерне?

Шейла могла б це пояснити. Шейла знала все. Відповіла б і на це запитання… Вона здолала таку путь, стала такою сильною, що, здалося мені, вона могла впоратися із цим сама. Вона — сильна дівчина, Сеймуре. Вона — схиблена дівчина. Вона схиблена! Вона у тривозі. І батько не має жодного стосунку до тривог дочки? Безумовно, він має стосунок до них. Але мені здалося, що вдома у вас сталося щось страшне…

О, як би йому хотілося, щоб дружина повернулася, годі навіть собі уявити, як він хотів її повернення — повернення дружини, котра так серйозно ставилася до материнських обов’язків, жінки, котра так хотіла спекатись підозр у розпещеності та мрійній ностальгії за днями свого гламурного торжества, що навіть у родинному колі, навіть жартома відмовлялася ще хоч раз надягнути корону, яка лежала в капелюшній коробці на найвищій поличці шафи! Він більше не мав сил терпіти — йому треба було, аби Дон повернулася зараз, негайно!

— А які там ферми? — запитала Шейла. — Ви обіцяли розповісти нам про ферми в Цуґу.

Шейлі завжди притаманне бажання все з’ясувати і розкласти по поличках, не зрозуміло, як він взагалі міг мати з нею хоч щось спільне. Особи, які вічно прокручують щось у мізках, були, мабуть, єдиною когортою людей, серед яких він не міг перебувати тривалий час. Нічого не виробляли і навіть не бачили, як виробляють, не знають, із чого що зроблене, не розуміють, як працюють компанії, крім машини чи дому ніколи і нічого не продали і не зможуть продати, не приймали на роботу і не звільняли з неї, не вчили працівників і не ставали жертвами їхнього крутійства — гадки не мали про тонкощі й підводне каміння при організації бізнесу чи керуванні фабрикою і все-таки впевнені, що знають усе, що є сенс знати. Все це розуміння, аналіз, ретельне — а-ля Шейла — вивчення кожної звивини та складочки душі ворогувало, на його думку, з самими основами життя. Він вважав, що все було просто. Потрібно серйозно й спокійно, як і прийнято в сім’ї Левових, виконувати всі свої обов’язки, і життя влаштується саме собою: день за днем віддані чітким і осмисленим вчинкам, жодних потрясінь, будь-які зміни — передбачені, конфлікти можна розв’язати, несподіванки приємні, а все разом сповнює глибокою вірою, що бурі й урагани бувають тільки десь далеко, за багато тисяч миль, — он як воно уявлялось колись, коли були вони собі, і дружна сім’я з красуні мами, атлета-тата і веселої кмітливої дівчинки, видавалася такою ж непорушною, як три ведмеді з казки.

— Ах, я й забула! Ми бачили багато ферм, дуже багато! — вигукнула Дон, надихана самим лише спогадом про ферми. — Нам показували взірцевих корів. Чудові утеплені корівники. Ми були там ранньої весни, і стада ще не вигнали на пасовища. Приміщення для худоби під домом. Кахельні печі з дуже гарним орнаментом… — Не розумію, як можна бути такою сліпою. Піти на повідку в дівчиська з явно скаліченою психікою. Вона хотіла утекти. Її не можна було повернути. Вона стала геть іншою. Щось пішло косо-криво. І вона так погладшала. Я подумала: і ця повнота, і ця лють показують, що вдома щось негаразд. І що винний ву цьому я. Ні, я так не подумала. Ми всі живемо сім’ями. І саме в сім’ях щось завжди йде косо-криво. — …І вони пригостили нас домашнім вином, домашнім печивом, і взагалі, були напрочуд приязні, — казала Дон. — А коли ми приїхали вдруге, стояла вже осінь. Усе літо корови пасуться в горах, там їх доять, і корова, яка давала найбільше молока, йде першою, коли їх заганяють у зимові стійла, з найбільшим дзвоником на шиї. Корова-переможниця. Їй роги прикрашають квітами і всіляко проявляють шанобу. Спускаючись із високогірних пасовищ, корови йдуть низкою, і найкраща корова — попереду всіх. — Може, вона пішла, щоб ще когось убити? Як можна було взяти на себе таку відповідальність? І знаєш, Шейло, вона так і зробила. Так, зробила. Вбила ще трьох. Як тобі? Не кажи мені цього, не муч мене. Я кажу тобі правду. Вона вбила ще трьох. А ти могла б цього не допустити. Ти мучиш мене.