Олена Гриб - Гра в чуже життя, Олена Гриб
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Брешеш, чужесвітцю! – ще сильніше розійшовся вождь. – Колись навіть Первісні прагнули захопити наш світ! Ми знищимо всіх, хто принесе загрозу! І пророцтво збудеться лише тоді, коли кожен зрозуміє – загарбники не можуть бути гостями!
– А тепер про ваш світ не залишилося легенд навіть серед нас, – із сумом сказав Карі. – Ми підемо, вождю. Ти надто довго жив у минулому.
– Первісний?! – не вірячи своїм очам (але ж Шо і Шті, схоже, з першого погляду впізнали метаморфа), уточнив лідер Дітей Сонця. – І ти посмів прийти в наше селище? Воістину нахабство не знає меж! Квітучі, ви це чули? До Хейсо!
Тепер незадоволених голосів стало набагато менше. Шті щось безмовно шепотіла. Молилась?..
– Хей-со… стрімкий їжак… нічого не нагадує? – задумливо поцікавився Карі, одним легким рухом відсуваючи три «квітки», які вирішили ближче розглянути Лін. – Мабуть, варто на нього поглянути. Гей, вождю, і дитину не пошкодуєш?
Відповіддю було безпощадне:
– Вперед!
І вони пішли. Повільно і урочисто – рослини пересувались неспішно. Втекти можна було без проблем, але оскільки навіть у зазвичай обережного метаморфа прокинулась цікавість…
Їх вели по великій дузі у зворотну сторону. Збоку прилаштувався Шо, прошептав «Вибачте…» і загубився серед одноплемінників. Шті щось гаряче втокмачувала Дьюжу. Вождь хмурився, невдоволено хитав головою, однак послати подалі непрохану прохачку не наважувався. Потім зупинився.
– Нпеле, повтори пророцтво!
Кремезна квітка, навколо якої миттю утворився чистий простір, завчено промовила:
– «Гість відкриє вам очі і вуха, і побачите ви шлях до інших світів, і дізнаєтеся головний секрет…», все, о квітучий?
Той милостиво кивнув. Хода відновилося.
На подив Лін, Діти Сонця вивели їх через поля до тієї самої бруківки. Вказавши на неї, вождь наказав:
– Ідіть!
Чом би й ні?
Коли живі рослини зникли з поля зору, паломники помітили трохи в стороні дві фігури, що відчайдушно поспішали до них.
– Шті і Шо! – одночасно сказали Лін і Карі.
– Я їх звідси не можу впізнати! – підозріло глянув на дівчину принц.
– А здогадатися? – парирувала вона, внутрішньо похолодівши – побачила ж, від себе не сховаєшся.
Раніше Лін зовсім не звертала уваги на такі дрібниці. І твердження «Я – людина!» виявилось мало для душевного спокою. В голові нав’язливо билася дурна думка: «А раптом?.. Що тоді?!», і все інше здавалося незначним…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра в чуже життя, Олена Гриб», після закриття браузера.
