Джорджіна Говелл - Королева пустелі

й дала їм завдання. Вона зібрала грошову допомогу з багдадської знаті, яка призначалася на придбання хороших килимів, меблів і гобеленів. Купців вона попросила доставити решту меблів, посуд і столові прибори. Знайшла досвідчених слуг; шістдесят людей знатного роду вирушили зустрічати Фейсала, а разом з ними й навчений почесний караул. Ґертруда написала у листі додому: «Учора ми отримали новину про Фейсалове прибуття до Басри [23 червня 1921 року], і, дякувати Небесам, прийом був просто неймовірним... Зараз Фейсал рушив до Дженефи та Кербели, а сюди він прибуде вже у середу, 29-го числа».

Фейсал виявився природженим оратором, і це було великим успіхом. Він уже встиг завоювати прихильність великої кількості людей, які організували на його честь урочисту зустріч у Басрі. Провівши одну ніч у потязі, він мав прибути до Багдада вранці 29-го червня. Місто прикрашали тріумфальні арки та арабські прапори, і скрізь товпилося повно народу. На вокзалі зібралася сила-силенна людей, почесний караул та оркестр. А тоді оголосили, що емір затримується і що приїде на автомобілі. Надворі стояла спека й народ уже починав никнути, і тоді Кокс узяв на себе командування й відправив людей по домівках з проханням, щоб усі поверталися на вокзал о 6-й годині вечора. Він надіслав Фейсалу повідомлення, щоб той чекав, поки вирішать проблему з потягом і продовжив свою подорож саме на ньому, але щоб розраховував свій час так, щоб дістатися до Багдада в час вечірньої прохолоди. Натовп людей розійшовся, але невдовзі знову зібрався. Нарешті приїхав Фейсал.

Зустріч еміра проходила за планом, Фейсал пройшов через усю кімнату, щоб потиснути Ґертруді руку. Однак, стоячи поряд з Кінаганом Корнваллісом, особистим радником еміра, після від’їзду передової групи, Ґертруда почула, що візит до Басри пройшов не так добре, як вона сподівалась. Офіцери з питань політики, які там зустрічали Фейсала, поставилися до нього зневажливо. Найобразливіше поводився Філбі. Те, що Кокс відправив Філбі супроводжувати Фейсала, на перший погляд, здавалося досить дивним рішенням. Цим самим він сподівався показати, що британці неупереджені і ще не розцінюють Фейсала як переможця. Можливо, він намагався дати Філбі другий шанс. Кокс вважав, що декілька годин під Фейсаловими чарами переконають Філбі у прекрасних якостях еміра. От тільки, на жаль, цього не сталося. У потязі Філбі дуже розлютив Фейсала, переконуючи в достоїнствах його ворога, Ібн Сауда — після смерті капітана Шекспіра Філбі був британським зв’язковим з Ібн Саудом, — і запевняючи, що, на його думку, Ірак має бути республікою. До Багдада Фейсал приїхав роздратований і спантеличений. Він не розумів, чи верховний комісар Іраку був на його боці, чи ні; і якщо так, то чому тоді його офіцери займають іншу позицію?

Для Кокса цього виявилося занадто. Філбі зійшов з потяга раніше, начебто через нездужання, і протягом декількох днів не з’являвся у відділку. Коли ж нарешті прийшов, Кокс викликав його до себе в кабінет і звільнив. Згідно з дипломатичним висловлюванням Кокса: «Я був вимушений попрощатися з містером Філбі тому, що на стадії розвитку, якого нам вдалося досягти, його розуміння політики уряду її високості почало значно відрізнятися від мого».

Ґертруді було дуже шкода колегу, але вона знала, що Кокс учинив правильно. Вони з Філбі познайомилися, ще відколи Ґертруда працювала в Басрі; одного разу навіть разом святкували Різдво на судні посеред краю болотяних арабів, тоді вона ще написала багато статей для його арабської газети. Він часто був довіреним посередником між ними та накібом; але, очевидно, більше йому не можна було довіряти. Ґертруда вирішила навідатися до Філбі та його дружини й висловити своє співчуття і... «...там на мене чекала надзвичайно неприємна бесіда. Місіс Філбі розридалася, звинуватила мене у звільненні свого чоловіка й вийшла з кімнати. Тоді я нагадала йому про нашу довгу дружбу й намагалася переконати в тому, що зробила все, що могла... Мені взагалі важко збагнути, як він міг стати на бік того негідника Таліба, і все ж, він до нього уподібнювався».

За першої ж можливості Ґертруда залишила свою візитівку в Фейсаловому кабінеті в Сералі, після чого емір одразу ж послав за нею свого помічника, який передав, що Фейсал хоче її бачити: «Фейсал умить послав за мною, — писала Ґертруда. — Мене провели чекати у велику кімнату, однак емір дуже швидко до мене підійшов, одягнутий у свою білу рясу; він узяв мене за руки й сказав: „Я й подумати не міг, що ти зможеш так сильно мені допомогти”... і ми сіли на диван». Слідом за цим на мене чекав розкішний бенкет в садах Мод. Пам’ятаючи про Фейсалову любов до поезії, поет Джаміль Захаві підвівся й продекламував велетенську оду, в якій Фейсала назвав королем Іраку.

«Він вийшов наперед і став на траві поміж столів шиїтів, одягнутий у білу рясу, чорний плащ і великий чорний тюрбан, а тоді почав наспівувати оду, в якій я не зрозуміла жодного слова. Вона була занадто довгою і, як я вже казала, говорив він зовсім нерозбірливо, а втім, це було прекрасно. Висока постать у рясі наспівувала й помічала паузи піднятою вгору рукою; серед пальмових дерев, куди не діставало світло від ліхтарів, осідала темрява — уся ця атмосфера так і гіпнотизувала...».

Однак усе було не так просто, як здавалося. Поселення нижньої частини Євфрату готувало петицію на користь республіки, і багато шиїтських моджахедів були налаштовані проти Фейсала. Ґертруда побачила, що зі зростанням напруги стає дедалі важче боротися; вона доклала всі свої зусилля — розмовляла, переконувала, писала, наводила найрізноманітніші докази, причому навіть уві сні. Багдад уже вдалося переконати, думала вона, і залишалося сподіватися, що решта країни буде його наслідувати.

Різноманітні прийоми та звані вечері продовжувалися, найрозкішніші з них проходили в будинку накіба; коли з’являвся Фейсал, старий шкандибав до верхівки сходів, де вони з ним формально обіймались, а тоді спускалися разом до гостей. Ґертруда сиділа праворуч від Фейсала. «Ця вечеря була просто казковим видовищем, — записала вона, — ...усе проходило у відкритій галереї, усі ці ряси, їхня уніформа і цілий натовп зі слуг, кожен з яких виріс у маєтку накіба; упорядковане достоїнство, справжня розкіш і тиск захоплення, який відчувається в атмосфері так само точно, як і палюча нічна спека».

Одинадцятого липня Державна рада на прохання Накіба одноголосно проголосила Фейсала королем. Кокс полегшено зітхнув, однак він знав, що потрібно було провести референдум, для того, щоб підтвердити, що Фейсал — вибір народу. Вони з Ґертрудою вже навіть сформулювали запитання: «Ви погоджуєтеся з тим,