Лізелотта Вельскопф-Генріх - Сини Великої Ведмедиці

племен, чого ми варті! Ви, Гапеда і Часке, вже багато чого навчились, тому повинні змагатись з ватажками хлопців з племені чорноногих і кам'яноварів. У скачках на конях їх переможе Гапеда. Часке найспрйтніше кидає каміння, а я найкраще граю в м'яча. Ви знаєте, що вправи з м'ячем у наметі мені ще не досить добре вдаються. Але до осені я опаную й цю справу. Коли прийде вождь…

— Гаразд! — вигукнув Гапеда. — Наш обов'язок дуже добре боротися на змаганнях і показати, що ми вміємо розводити плямистих бізонів і можемо пити молоко. Тоді хлопці з племені чорноногих також будуть учитись цього. Скоро вони вже умітимуть навіть добувати із землі чорну таємницю, за допомогою якої уатшітшун примушують бігати вогняного коня! їхній чаклун навчає їх цьому.

— Значить, у них є ще більший чаклун, ніж був Гавандшіта, — здивувалися хлопці.

— Так, є. Він допомагає вождям.

Гапеда і Часке взяли з собою трьох своїх друзів і повели їх до Томаса й Тео, щоб познайомити їх. Адамса ніде не було видно.

— Він шукає Шефа де Лю, — сказав Томас. — Блукає лісом. Але я не вірю, що він знайде його, коли червоношкірий сам того не захоче. Сліди мокасинів у лісі важко помітити.

Гапеда і Часке похнюпились. Відсутність будь-яких відомостей про долю Токай-іхто і відчуття провини перед делаваром тяжко гнітили їхню свідомість.

Опівдні повернувся Адамс. Пошуки його виявились марні.

— Проклятий чаклун! — роздратовано сказав він. — Цю справу повинен був вирішити сам Токай-іхто, адже вона тільки його стосувалась. А старий прогнав одного з кращих наших людей.

Адамс вхопив сокиру і знову заходився працювати у своїй хатині. Гапеда і Часке мовчки, з подивом стежили за теслярем. Цієї роботи вони також мріяли навчитись.

День минув без особливих подій. Ігасапа і обидва молоді Круки, що по черзі вели спостереження з найвищого дерева, не повідомляли нічого.

Намети залишились там, де були напнуті спочатку: намети Токай-іхто, Четансапи і Чапи на східному, а решта на західному березі струмка. Тепер Четансапа наказав, щоб великий намет для нарад напнули біля його тіпі, і жінки тут-таки взялися до роботи. Чоловіки звернули на це увагу. Скидалося на те, що скликатимуть раду.

Минув і наступний день, і знову — жодної вістки. Чим ближче підходила вирішальна хвилина, тим з більшим напруженням і таємним хвилюванням чекали усі відомостей. Все робилося абияк, кожен весь час поглядав на південь. Звідти мав прийти Токай-іхто або його посланець.

Четансапа зібрався на пошуки Шефа де Лю, щоб, коли вернеться Токай-іхто, можна було принаймні сказати, що сталося з делаваром.

Адамс працював уже на покрівлі своєї хатини. Хлопців дивували його дужі, спритні руки. Дакоти мали жилаві міцні ноги, але руки у них були не такі розвинуті, як у білих людей.

З дерева пролунав вигук спостерігача. Та це був не той крик, який мав сповістити про повернення Токай-іхто. Це було застереження, що наближається хтось чужий. Хлопці кинулися до дерева і саме встигли перейняти молодшого Крука, який поспішав доповісти про наслідки своїх спостережень.

— Наближається підлий понка! — гукнув він, пробігаючи повз хлопців. — Понки усі зрадники і служать уатшітшун. Горе, якщо він несе лиху звістку.

Четансапи не було, і найстаріший чоловік у таборі, з орлиним пером на голові, на ім'я Чотанка, виконував обов'язки найстаршого і вождя табору. Молодий Крук побіг до нього. Тим часом хлопці помчали на луг поглянути на пришельця, якого побачив розвідник. Довго чекати не довелося, тому що понка весь час біг. Ще молодий, з волоссям, зачесаним докупи і заплетеним у косу, він не мав на собі нічого, крім гамаш, а із зброї стриміла в нього за плечима лише рушниця.

Підбігши до наметів, він зупинився, очікуючи, поки до нього звернуться. Молодий Крук підійшов до незнайомця і повів його в намет Чотанки.

Ведмежі хлопці схвильовано чекали.

Невдовзі запона в наметі піднялася, і звідти вийшов молодий Крук. Хлопці підбігли ближче, щоб довідатись, у чім справа. Розвідник рушив до намету Чапи.

Дорогою він роздратовано кинув хлопцям:

— Брехлива сорока, як і всі понки. Він разом з мисливцями за скальпами бився проти Токай-іхто. Ми його зв'язали. Каже, що завтра із сходом сонця Токай-іхто буде тут. Ніч продержимо його зв'язаним, а якщо вранці Токай-іхто не прийде, уб'ємо цього койота. Тотема Токай-іхто в нього немає.

Молодий Крук зник у наметі Чапи.

Ведмежим хлопцям здавалось, що години повзли, мов слимаки, так поволі темніло. Цієї ночі вони не могли склепити очей. Прийде Токай-іхто із сходом сонця чи понка збрехав? Хлопці не пішли до батькового намету, а сиділи на узліссі під деревом, на якому в цей час вартував Ira-, сапа. Тихо ніс свою воду з лісу на луки струмок; маленька хвиля, що вирувала навколо каменя, ловила» промені зірок. Тут, на березі струмка, стояв колись Шеф де Лю, засуджений Гавандшітою. Четансапа пішов на пошуки, але й досі; не повернувся. Нарешті він з'явився і підійшов до спостережного дерева. Побачивши хлопців, він затримався н мить і спитав у них, що сталось і про що сповістив понка. Хлопці не хотіли розпитувати, але Четансапа сам розповів, що знайшов делавара. За звичаєм червоношкірих, Шеф де Лю заподіяв собі страшну рану і нерухомо стояв біля дерева в лісі, аби довести людям племені дакота, що він знову володіє собою.

Хлопці мовчали.

Четансапа пішов до тіпі Чотанки. Він хотів на власні вуха почути, про що розповідав понка.

Раптом пролунав вигук розвідника. Ігасапа миттю зліз із дерева і, надзвичайно збуджений, крикнув:

— Буланий кінь! Буланий кінь Токай-іхто! Без вершника!

Враз відкрилися всі намети. З'явився Четансапа. Він подав сигнал, і всі чоловіки кинулися до коней, сіли на них і навальним галопом помчали у нічні прерії.

Гапеда і Часке також скочили