Олександр Дюма - Королева Марго, Олександр Дюма

— То ручіться, пане, — сказав де Муї, — я берусь затримати їх. Ідіть, сір, ідіть.

— Що ти хочеш робити?

— Не турбуйтесь, сір, ідіть швидше.

І де Муї почав з того, що заховав тарілку, серветку й склянку короля, ніби він був за столом сам.

— Ідіть, сір, ідіть, — крикнув Ла Моль, хапаючи короля за руку і тягнучи його на сходи.

— Де Муї! Відважний мій де Муї! — скрикнув Генріх, простягаючи руку молодому чоловікові.

Де Муї поцілував руку, виштовхнув Генріха з кімнати і засунув за ним двері на засув.

— Так, так, розумію, — сказав Генріх, — він здасться, а ми врятуємось тим часом. Але який диявол міг нас видати?

— Ідіть, сір, ідіть! Вони вже на сходах!

Справді, світло від факелів почало підійматись угору на вузьких сходах, а знизу чути було ніби брязкіт шпаг.

— Тікайте, сір, тікайте! — говорив Ла Моль.

І, ведучи короля в пітьмі, вивів його на два поверхи вище, штовхнув двері в якусь кімнату, засунув їх на засув і, відчинивши вікно, сказав:

— Сір, ви дуже боїтеся ходити по дахах?

— Я? — сказав Генріх. — Де ж таки, мисливець, що полював на серн!

— То йдіть за мною, ваша величність, я знаю дорогу і буду вам за провідника.

— Ідіть, ідіть, — сказав Генріх, — я йду за вами.

Ла Моль ступив за вікно перший, пройшов широким карнізом до жолобини, утвореної двома покрівлями; до цієї жолобини виходила мансарда без вікна, з якої був хід до нежилого горища.

— Сір, — сказав Ла Моль, — от ви і коло пристані.

— Ага, — сказав Генріх, — тим краще.

І витер своє бліде чоло, на якому виступив краплями піт.

— Тепер, — сказав Ла Моль, — справа піде сама собою. Горище має вихід на сходи, сходи виводять у коридор, коридор на вулицю. Я пройшов цією дорогою, сір, в таку саму страшну ніч, як і ця.

— Ходім, ходім, — сказав Генріх, — вперед!

Ла Моль перший прослизнув у зяючий отвір, добрався до нещільно причинених дверей, відчинив їх, спинився на кручених сходах і, подаючи королю в руку вірьовку, що правила за поруччя на сходах, сказав:

— Ідіть, сір!

На середині сходів Генріх зупинився. Він дійшов до вікна, що виходило в двір готелю „À la Belle-Étoile“. З вікна видно було, як сходами з протилежного боку бігли солдати — одні з шпагами, інші з факелами в руках.

Раптом серед одного гуртка солдатів король Наварський помітив де Муї. Він віддав шпагу і спокійно спускався вниз.

— Бідолаха! — сказав Генріх. — Відважне й віддане серце!

— Слово честі, сір, — сказав Ла Моль, — у нього — гляньте, ваша величність — у нього зовсім спокійний вигляд, він навіть сміється. Він, напевне, вигадав якусь штуку, бо, ви знаєте, він рідко сміється.

— А той молодий чоловік, що був з вами?

— Пан де Коконна? — спитав Ла Моль.

— Так, пан де Коконна. Що з ним?

— О, сір, я ні трохи не турбуюсь про нього. Побачивши солдатів, він тільки спитав у мене: „Ризикуємо ми чим-небудь?“ — „Головою“, відповів я. „А ти врятуєшся?“ — „Сподіваюсь“. — „Ну, і я теж“, відповів він. І я присягаюсь, сір, що він врятується. Якщо Коконна візьмуть, ручусь вам, що він сам схотів, щоб його взяли.

— Тоді, — сказав Генріх, — усе добре, подумаймо, як добитись до Лувра.

— Ну, — сказав Ла Моль, — це річ зовсім проста, сір. Закутаймось у плащі і ходімо. На вулиці повно народу, що збігся на шум, нас приймуть за глядачів.

Справді, двері були відчинені, і вийти можна було без жодних перешкод, якби не величезна юрба народу, що забила всю вулицю.

Проте, їм пощастило прослизнути на вулицю Аверон, а на вулиці де Пулі вони побачили, що де Муї під конвоєм, на чолі з капітаном гвардії паном де Нансеєм, проходить майданом Сен-Жермен-л’Оксерруа.

— Ага! — сказав Генріх. — Його, мабуть, ведуть у Лувр. От, диявол! хвіртки позачиняють! Питатимуть імена у всіх, хто входитиму і якщо я увійду після нього, це буде доказ, що я був з ним.

— Що ж, сір, — сказав Ла Моль, — увійдіть у Лувр іншим шляхом, не хвірткою.

— Яким же дияволом можу я увійти?

— А хіба ваша величність не маєте вікна у королеви Наварської?

— Чорт візьми! — сказав Генріх. — Ви маєте рацію, пане де Ла Моль. А мені й на думку не спало!.. Але як же сповістити королеву?

— О! — сказав Ла Моль, уклоняючись з шанобливою вдячністю, — ваша величність так добре вмієте влучати камінцями.