Ігор Ільюшин - Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

доцільності, деякі з документів подаємо частково. Вилучені фрагменти текстів позначені трьома крапками (...). ">[757]

2) Нещадне покарання всіх українців (і білорусів), котрі у будь-який спосіб виступали самостійно або співпрацюючи з окупантами, проти Польської держави і народу. Виконати це належить ретельно, у швидкому і спрощеному порядку, якщо навіть доведеться розбудувати на якийсь час у великих масштабах судові та каральні органи.

3) Надати українцям можливість обрати собі інше громадянство, щоб таким чином позбутися хоча б частини цього небажаного елементу.

4) Для решти українців, які залишаться в Польщі, встановити обмежені громадянські права, розселити їх по всій території країни і застосувати до них політику, яку вони запровадили б щодо нас, якщо ми опинилися б у кордонах їхньої держави (обмеження або заборона у придбанні землі, відчуження).

5) Конфіскація церковного та костьольного майна без будь-якого відшкодування.

6) Ліквідація церкви як розсадника націоналізму.

7) Знищення всіляких натяків на існування будь-якої української національної окремішності і цілковите ополячення цього елементу...

...Демократизм був для нас приводом, який не дозволяв радикально розв’язати українську справу... Наш взірець — Англія, яка демократично підходила до вирішення подібної проблеми, але доти, доки демократія не починала шкодити національним інтересам. Ніхто інший, як саме англійські демократи після першої світової війни вдалися до такої пацифікації Північної Ірландії, яка до того часу нікому не снилася... Згадаємо діяльність загонів «black browns»... Наша політика стосовно українців є, напевно, чистішою, ніж Англії щодо ірландців. Хоча у цьому випадку не сміємо порівнювати ірландців з українцями, було б це великою образою для перших, мова йде тільки про подібність методів у політиці.

Archiwum Akt Nowych. Oddział VI w Warszawie. Zespól akt Armii Krajowej. Komenda obszaru Lwów. — Sygn. 203/XV/45. — karta 92.

№ 2

Лист жительки м. Ківерці, надісланий до Варшави на початку листопада 1943 р.

Любі батьки! Вже сама не знаю, що робити. Вчора була в Луцьку у справі перепустки. Якщо б мала виклик від Вас, то могла б її одержати швидше, хоча все одно кордон зараз знову закрито. Із суботи на неділю пережила жахливу ніч. Відбувся бандитський напад на Ківерці. На нашому подвір’ї українці встановили кулемети. Казали, що польська нога не повинна тут залишитися. У стінах нашого помешкання кулями нароблено багато дірок, і воно схоже на сито. Мене стрілянина застала у ліжку, але я встигла лягти з дітьми на підлогу і на животі доповзти до підвалу. Вранці, як тільки вилізли з підвалу, подивилася на себе в дзеркало, чи не посивіла. Українці планували позбавити нас охорони, але їх напад було відбито. Чи надовго? Навколо вогонь і трупи. Людність Клепачіва і Катеринівки вирізана. Жоден не загинув від кулі, всі замордовані в жахливий спосіб. Дітей прибили до стін цвяхами. Я бачила ці трупи, коли їх привезли на ківерцівський цвинтар. Вони були не схожі на людські трупи — купа гною. Навколо смердить. Переживаємо жахливу годину. З польськими селами майже покінчено. Тільки Пшебраже захищається, оскільки має зброю і велику кількість людей з інших поселень, що сховалися там. Наразі українці прагнуть захопити Ківерці. Не ночуватиму вдома. Мушу рятувати дітей... У підвалі цілувала дітей у голівки і прощалася з ними. Ходять чутки, що в ніч на 13-те відбудеться нова найжахливіша різанина, з поляками в Україні буде покінчено. Може, Бог нас не залишить. Німці нас захищають, і тільки на них покладаємо свої надії. Чому у Вас нічого не роблять, чому не йдете нам на допомогу?.. Відчула себе щасливою, коли настав ранок, але попереду буде нова ніч... Сьогодні листа вже не пишу, бо напівп’яна. Навколо трупи і потенційні жертви. Від кожного поляка зараз смердить трупом. Ходять живі трупи. Може, прийде відповідь з Луцька у моїй справі, може, відкриють кордон. Може, поїду до Вас. Шкода, що не надіслали досі виклик. Але якщо не повернемося до Вас, то знайте, хто нас замордував, і мстіть їм за нас до останнього. Діти здорові, тільки перелякані. Я іноді втрачаю пам’ять, хоча і намагаюся триматися стійко, на мені лежить великий обов’язок. Тільки дуже важко від того, що почуваюся самотньою, що не відчуваю, щоб про мене хтось дбав...

Archiwum Akt Nowych. Oddział VI w Warszawie. Zespól akt Delegatury Rządu RP na kraj. Departament Informacji i Prasy. Sekcja Wschodnia. Sygn. 202/III/122. — karta 50.

№ 3

Провід Організації українських націоналістів Бандери про польсько-українські відносини від жовтня 1943 р.

Комунікат

В зв’язку з подіями, які впродовж останніх місяців біжучого року проходять на українських землях, передовсім на їх західних і північно-західних частинах, Провід Організації Українських Націоналістів самостійників-державників стверджує:

I. Стан напруження, що характеризував відношення між українським населенням і польською меншиною на згаданих теренах, був наслідком тієї екстермінаційної політики, що її проводило польське правління впродовж двадцятьох років існування Польщі у відношенні до українського населення. Польське правління завжди використовувало польську меншину проти українського населення та його змагань до незалежного політично-національного, культурного та соціяльно-економічного розвитку, внаслідок чого різним польським елементам було дозволено на українських землях, що входили в склад Польщі, ширити і підсичувати шовіністичні настрої і національну нетерпимість та ворожнечу.

Все це доводило українське населення до стану постійного хвилювання.

II. Той стан настроїв не змінився і в час, коли наслідком мілітарної поразки Польщі, а потім німецько-большевицької війни українські землі опинилися під німецькою окупацією.

Коли в деяких політичних польських колах ширення польсько-української ненависти не то що не припинилося, а, навпаки, зросло на силі, бо стали проповідуватися в багатьох польських підпільних виданнях куди інтенсивніше, як досі, ідеї погромництва і негації, ідеї захватництва навіть основних українських земель та трактування українських національно-визвольних змагань як першої і найважливішої загрози для створення незалежної Польщі, — польська меншина зайняла по відношенню до українського населення і його визвольної боротьби поставу, яка прямо-таки наштовхувала українців до безпосередньої реакції.

Коли на прикордонних польсько-українських теренах німці приступили до висолювання місцевого населення і колонізування тих теренів німецьким елементом, частина