Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

— Ось постривай, брат ще розсердиться на тебе за такі витівки, — сказала вона.

— Ну й день видався нині! — стомлено промовив Оуен, розгортаючи серветку. — Роботи було — хоч греблю гати!

— Що, якісь неприємності? — співчутливо запитала мати.

— Ні, мамо, нічого особливого. Просто безліч різних турбот!

— А ти поїж як слід, і тобі відразу стане краще, — лагідно сказала місіс Батлер. — Томсон (продавець зелені й овочів Батлерам) надіслав нам свіжі боби. Обов’язково скуштуй.

— Ну, звичайно, Оуене! — засміявся Келем, — боби все владнають. Матуся вже знайде вихід.

— Боби просто чудові — повір мені на слово, — відповіла місіс Батлер, не помічаючи його глузливості.

— Ніхто й не сумнівається, мамо, — сказав Келем, — це найкраща їжа для мозку. Не завадило б нам нагодувати ними й Нору!

— Ти, розумнику, сам їх поїв би! Щось ти дуже розвеселився. Не інакше, як на побачення збираєшся!

— Вгадала! Мудрагелька… Побачення, і не з одною, а одразу з п’ятьма або шістьма. Витрачу десять хвилин на кожну. Я б і тобі призначив побачення, як би ти була трішки привабливішою.

— Тобі довелося б довго чекати, — пирхнула Нора. — Я б не дуже до тебе поспішала. Кепські були б мої справи, якби я не знайшла нікого кращого за тебе.

— Такого, як я, ти хочеш сказати? — виправив її Келем.

— Дітки, дітки! — зі своїм звичайним спокоєм перервала їх місіс Батлер, водночас шукаючи очима старого слугу Джона. — Ще трішки, і ви посваритеся. Досить. А ось і батько. А де ж Ейлін?

Батлер увійшов своєю важкою ходою і сів за стіл.

Слуга Джон з’явився з тацею, на якій серед інших страв були боби, і місіс Батлер звеліла йому відправити кого-небудь за Ейлін.

— Дуже холодно… — зауважив Батлер, щоб почати розмову, і подивився на порожній стілець старшої дочки. Зараз увійде вона, його улюблениця, причина всіх його хвилювань! В останні два місяці він поводився з нею дуже обережно, по можливості уникаючи в її присутності навіть згадки про Ковпервуда.

— Так, на вулиці холодно! — підтвердив Келем. — Незабаром прийде справжнісінька зима.

Джон став за старшинством розкладати страви; усі вже наповнили свої тарілки, а Ейлін все не було.

— Подивіться-но, Джоне, де Ейлін, — сказала здивована місіс Батлер. — Бо їжа зовсім прохолоне.

Джон пішов і повернувся зі звісткою, що міс Батлер немає в її кімнаті.

— Не розумію, куди вона зникла? — здивовано зауважила місіс Батлер. — Ну, нехай собі як знає. Захоче їсти — сама прийде. Вона знає, що вже час.

Почали розмовляти про новий водогін, про будівництво ратуші, яке вже наближалося до завершення, про різні знегоди, що спіткали Ковпервуда, і загальний стан фондової біржі, про нові золоті копальні в Аризоні, про заплановий у найближчий вівторок від’їзд місіс Молленгауер із дочками до Європи (при цьому Нора і Келем відразу пожвавішали) і, нарешті, про різдвяний благодійний бал.

— Ейлін уже, напевно, його не пропустить, — зауважила місіс Батлер.

— Я теж піду! — вигукнула Нора.

— Із ким же, дозвольте запитати? — втрутився Келем.

— А це вже моя справа! — відрубала сестра.

Після обіду місіс Батлер неквапно попрямувала в кімнату Ейлін, щоб дізнатися, чому вона не вийшла до столу. Батлер пішов до себе, гадаючи, що добре було б поділитися з дружиною своїми тривогами. Не встиг він сісти за стіл і запалити світло, як на очі йому втрапив лист. Він одразу впізнав почерк Ейлін. Що це може означати, навіщо їй писати йому? Важке передчуття охопило його; він повільно відкрив конверт і, узявши окуляри, почав напружено читати.

Отже, Ейлін таки пішла… Старий вдивлявся в кожне слово, і йому здавалося, що всі слова викарбувані вогняними літерами. Вона пише, що пішла не до Ковпервуда. Однак, швидше за все, він утік із Філадельфії, прихопивши її з собою. Це стало останньою краплею й без того в переповненій чаші. Це кінець. Ейлін звабили і вивезли з дому — куди, назустріч якій долі? І все-таки Батлеру не вірилося, що Ковпервуд підштовхнув її на цей вчинок. Занадто це було ризиковано: така історія могла згубно позначитися не лише на Батлерах, але й на його власній родині. Газети одразу про все дізнаються.

Він устав, зіжмакавши в руці лист. У цей час рипнули двері. До кабінету ввійшла дружина. Батлер миттєво опанував себе й засунув лист у кишеню.

— Ейлін немає в її кімнаті, — здивовано сказала місіс Батлер. — Вона не говорила тобі, що збирається кудись іти?

— Ні, — чесно відповів він, думаючи про те, чи казати дружині правду.

— Дивно… — зауважила місіс Батлер сумніваючись. — Мабуть, їй потрібно щось купити. Однак чому вона нікому про це не сказала?

Батлер не наважувався видавати свої почуття.

— Вона повернеться, — відповів він лише для того, щоб виграти час.

Необхідність прикидатися не давала йому спокою. Місіс Батлер пішла, і він зачинив за нею двері. Потім знову дістав лист і перечитав його. Дочка збожеволіла! Вона вчинила дико, потворно, безглуздо! Куди вона могла піти, якщо не до Ковпервуда? Уся історія й без того була на межі скандалу, а тепер його не уникнути. Залишалося лише одне. Ковпервуд, якщо він ще у Філадельфії, звичайно, знає, де вона. Необхідно негайно їхати до нього, погрожувати, хитрувати, а якщо потрібно — то й убити його! Ейлін повинна повернутися додому! Нехай уже не їде в Європу, але вона зобов’язана повернутися додому та пристойно поводитися до того часу, доки Ковпервуд не зможе з нею одружитися. На більше зараз сподіватися годі. Нехай чекає, можливо, прийде день, коли він, її батько, змусить себе примиритися з її шаленим наміром. Жахлива думка! Учинок Ейлін вб’є матір, збезчестить сестру. Батлер устав, зняв із вішака капелюха, одягнув пальто і вийшов.

У Ковпервудів його провели до передпокою. Сам гос­подар у цей час був нагорі, у своєму кабінеті, зайнятий переглядом якихось паперів. Як тільки йому доповіли про Батлера, він швидко спустився вниз. Цікаво,