Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Розділ 26. Сила та Фортуна

В кімнаті покійного короля було тихо та зимно. Крізь прочинені вікна тягнуло вологою прохолодою відлиги, протяг раз по раз тріпав вогник одинокої свічки на столі.

Тут нічого не змінилося. На столі лежала книжка, з-під якої визирав списаний аркуш паперу. На останній повільно капали воскові сльози свічки, яку гостя залишила прямо на книжці. Вона точно знала, що господар кімнати сюди вже ніколи не повернеться.

Ця думка гріла серце і трохи заспокоювала невиразну тривогу. Здавалося, пані Шшааца може нарешті видихнути. Її діти ось-ось займуть своє законне місце на троні, вороги в темниці, ніхто не стане на заваді їх планам. Але щось не давало спокою.

– Всього декілька краплин отрути… – тихо промовила жінка, зупинившись біля вікна.

Свічка на столі тривожно затріщала, коли двері нечутно прочинилися, пропустивши до кімнати ще одного гостя.

– Вона погодилася.

Голос сина змусив жінку ледь помітно посміхнутися та опустити погляд. Він стане чудовим королем. Рішучий, розумний, так схожий на батька.

– Він прийде до тями, рана не настільки серйозна… Що ти дав їй?

Отрута була прекрасним способом розв’язати усі їхні проблеми раз і назавжди. На жаль, вони не могли використати цю прекрасну зброю до тих, хто ще міг становити небезпеку. Настільки відомих зрадників, як лисів дому Фарга треба знищити публічно, щоб потім в усіх краях Кальдори не почали виринати самозванці-принци, які «чарівним чином врятувалися». Ні, не повинно залишитися жодних сумнівів у тому, що існує лише два законні претенденти на трон.

А отруту можна буде пізніше використати до тих, хто має зникнути природно. Від хвороби, від туги, від чогось ще, що змусить особливо незручних згаснути. Вона про це подбає.

Тим часом Шалар зітхнув та опустився в крісло. Звісно, він не був дурнем та чудово розумів, що та вперта дівчина не дала б вовку ліків, які рекомендував він. Навіть аби владу над ним не захопив Вірний.

– Дещо цікаве від Алара. Отруїти великого Северина Зорю ми не можемо, але зробити так, щоб він не повернувся до двоногої подоби – цілком, – промовив він та, яскраво посміхнувся.

О, певно то надзвичайно сумно раптом опинитися замкнутим у тілі вовка, відрізаним від управління, лише спостерігачем. За його розрахунками пляшечка мала вибухнути та випустити пари отрути рівно через годину після того, як дівчина зайшла до кімнати. Цього якраз було достатньо, щоб вовк покінчив зі своєю рятівницею.

Спогад про дівчину змусив змія повільно провести пальцями по слідах подряпин на обличчі. Все-таки шкода, що з нею довелося завершити так. В темниці, коли вперте дівчисько опинилося так близько, він би не відмовився від продовження. Та не ризикнув перегнути, адже йому було потрібно, щоб вона мислила тверезо й не викинула якоїсь дурниці. Нащо лякати худобу, якщо можна тихцем підвести її до бійні?

Зацікавлено озирнувшись, Шшааца ледь помітно посміхнулася. Дві проблеми одним махом, це було вже непогано. Звісно, старий вовк не буде щасливим, але він не зможе нічого довести. Для всього світу фінал Северина Зорі буде сумним та поетичним. У припадку шалу хижак розірвав кохану дівчину, що звело вовка з розуму.

Хороша версія, може вийти чудова легенда, або навіть балада? Однаково житимуть ці проблеми лише в спогадах. Так, відносини з Вкрайгою стануть прохолодніші, але це не було проблемою. Вже скоро Шалар зробить перший крок та оголосить про підписання мирного договору з Ордорою. І якщо вовки будуть надто дерти носа – вони цілком можуть стати харчем для песиголовців. Приповзуть тоді, куди подінуться!

– Чудово, залишаться тоді тільки дві проблеми, але вони вже нікуди не дінуться, – задоволено промовила вона.

І в цьому задоволенні було щось жахливе. Наче Шшааца говорила не про своїх синів, не про тих, кого народила, кого годувала, кого пестила та цілувала. Жахливо, неприродно, та може навіть трохи шалено вона обірвала ці нитки, вирвала з серця, щоб наповнити його жагою помсти.

Не було в неї більше дітей окрім Алара та Шалара. Ті, старші, полум’яно-руді були не її крові, не її духу. Чужі їй, рідні батькові, вони програли і вони мали зникнути разом з ним.

Про це Шшааца не думала. Наблизившись до сина, щоб дбайливо торкнутися його волосся, вона думала лише про те, яку сукню краще одягти на урочистий захід, який мав поставити останню крапку в цій історії протистояння з покійним королем.

Але ці думки їй довелося відкласти.

У двері раптом постукали. Спохмурнівши, жінка скинула голову.

– Що там?

Полегшення, яке не встигло навіть цілком заповнити душу раптом змінила тривога. Яскрава та палюча, вона загорілася так, наче жінка накрила жаринку сухим гіллям. І ось воно на мить сховало її, щоб розростися в руду квітку.

Двері прочинилися і в кімнату увійшов вартовий. Один з тих, хто був підпорядкований лише Шалару з братом. І один з тих, хто мав стояти на варті біля дверей кімнати Северина.

– Пані, пане… Северин Зоря прийшов до тями та хоче покинути палац. Він просив передати вам це з дякою за гостинність.

Виважений швидкий тон голосу чоловіка не давав запідозрити в ньому якусь емоцію, яку б він міг відчувати. До прикладу – роздратування. Він був вірним слугою свого господаря і мав виконувати його накази. Але як виконати наказ, коли на порозі з’являється онук легенди, який вже зараз заробив собі доволі гучне ім’я?

Шалар завмер всього на мить, погляд чоловіка вп’явся в темну пляшечку, яку протягнув до них вартовий. Ту саму, яка мала розрубити цей клятий вузол.

– Він ще в палаці? – коротко промовив Шалар, піднявшись з місця.

– Так, пане.

Звісно, затримати його не могли, але ввічливо плутатися під ногами – цілком. В цьому мав допомогти цілитель, але чи надовго цього вистачить?

Стиснувши губи, змій подався вперед, щоб схопити пляшечку та мовчки покинути кімнату. Він мав побачити це на власні очі та зупинити якщо не вовка… То бодай дівчину перехопити. Випускати одразу двох було надто ризиковано.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍