Олена Гриб - Гра в чуже життя, Олена Гриб

– Навіщо? – запитав придушено, кидаючи ковдри біля дівчини. – Курки замало?

– Подивитися хочу!

– Дивись, їх і звідси добре видно, – здивувався Марк.

– Зблизька подивитись! – Лін почала втрачати терпіння.

– А вони що?.. Теж?..

Вона тицьнула йому під ніс півня:

– Цей, наприклад, теж!..

Коли повернувся Карі, друзі захоплено розглядали немовля з білою шкірою і рідким сірим волоссям. Кожен його палець закінчувався кігтем, на спині пробивались зачатки крил. На відміну від простих дітей, він не плакав, лише зосереджено спостерігав за дивними дядьком і тіткою.

– О, зозулі подарували вам малюка? – стурбовано промовив метаморф. – Це, без сумніву, велика честь, але краще ввічливо повернути його назад. З підкидьками горя не оберешся.

– Повернемо-повернемо, – гаряче запевнив гвардієць, якого дитинча встигло хапнути за палець аж ніяк не молочними зубками.

– Хто такі «зозулі»? – поцікавилась Лін.

Карі розгубився:

– А… Ви де його взяли?

– Де треба, – відрізав Марк, все ще переживаючи через викрадення – планував він зловити дорослого, але дуже заманливою була самотня колиска.

– Ми тільки подивитись, – почала виправдовуватися Лін, відчуваючи себе винуватою

– Подивитися? – перепитав метаморф. – Тоді добре, – він несподівано усміхнувся, – зозулі люблять, коли їхні діти опиняються в центрі уваги.

– Та що за «зозулі»?!

– Місцеві жителі. Ви помітили, що вони трохи відрізняються від звичайних людей?

– Ще б пак! – дружно запевнили його друзі.

Карі продовжив:

– Вони з племені літунів, не-люди. Прийшли на Храмові землі давним-давно, зв’язку з Лісом не підтримують, хоча зберегли старі традиції. А зозулями їх називають за звичай дарувати першу в родині дитину якій-небудь парі, навіть якщо ця пара – люди. Однак «дароване» дитя росте і розвивається набагато повільніше за людських малюків, іноді батьки встигали постаріти і померти, поки зозуленя гралося в пісочниці. Тому якщо не хочете отримати тягар на все життя, віднесіть його назад.

Він і договорити не встиг, коли гвардієць зірвався з місця, поспішаючи повернути «крадене» до того, як люблячі батьки перетворять його на «подарунок».

Лін вказала на півня, що грібся біля стіни:

– А чому у нього очі червоні?

– Вся тутешня живність прийшла зі Скелі. Далеко звідси вони не виживають, а тут вважаються священними творінням Літо. Багато ще питань? Їжмо вже!