Ярослава Дегтяренка - Лицарі Дикого Поля. Том 1

Почати писати автора сподвигла подруга. Ярослава задля розваги коментувала статті в Інтернеті, її подруга читала ці коментарі й почала вмовляти: «Ти так вправно коментуєш чужі твори, то напиши що-небудь сама! Ну хоч невеличке оповідання!» Так з’явилася маленька розповідь, яка сподобалась вузькому колу читачів і на основі сюжету якої виникла ідея написати історичний роман.

Чому саме історична тематика, а не сьогодення? Ярослава вважає, що історичний роман дає більше простору для польоту фантазії та уяви, але, природно, у межах історичних подій, а сучасний світ читач і так бачить щодня. Крім того, на думку автора, люди мало змінилися за минулі століття — мають ті ж проблеми й надії, допускають такі само помилки, як і їхні предки, які частіше вчиняли за велінням свого серця або своїми переконаннями, часом нехтуючи законом. Крім того, неможливо будувати майбутнє, не знаючи свого минулого, не відаючи всіх помилок, які пережили наші предки.

За зізнанням Ярослави, їй ніколи й на думку не спадало стати письменником, але праця над цим романом змінила її життя та світогляд, наче офарбила в яскраві кольори та подарувала її душі крила.

 Примітки
1

Дике Поле — історична область малозаселених причорноморських та приазовських степів між річками Дністром на заході та Доном на сході. Частину Дикого Поля, розташовану на місці сучасних Кіровоградської, Дніпропетровської, Донецької, Луганської областей, та окремі частини Запорізької, Миколаївської та Херсонської областей України називали Запоріжжям, або Низом, де мешкали низові козаки та в різні часи розташовувались запорізькі січі. (Тут і далі за текстом примітки автора.)

(обратно) 2

Низове козацтво — інакше Військо Запорізьке Низове, вільні українські козаки, які мешкали нижче від дніпровських порогів та не підкорялися жодній владі, не перебували на службі в Речі Посполитої та були окремою військовою організацією на кшталт лицарського ордену.

(обратно) 3

Козаки дуже часто давали людям, котрі прибували на Січ, нові прізвиська, які скрадали справжнє ім’я та походження людини, оскільки багато хто втікав не лише від кріпосної залежності, а й від покарань за злочини, тож зміна імені давала змогу приховати минуле.

(обратно) 4

Поділля, Подільське воєводство — історична та географічна область (Подільська височина) на території сучасної України, розташована над північними притоками середнього Дністра й верхньою течією Південного Бугу. Охоплювало сучасні Хмельницьку, Вінницьку області та частину Тернопільської. В описуваний історичний період Поділля було воєводством і перебувало під владою Речі Посполитої.

(обратно) 5

Реєстрове козацтво — частина українських козаків, які в 1572 р. були прийняті на військову службу Річчю Посполитою та записані в окремий список — реєстр (звідки й походить назва козацтва), задля організації оборони південних кордонів польсько-литовської держави і виконання поліцейських функцій (у Речі Посполитій насамперед проти інших козаків). Офіційна назва — Військо Його Королівської Милості Запорізьке. Реєстрові козаки були виокремлені у стан, склад війська регламентувався урядовим списком (реєстром), а обов’язки, плата за службу та привілеї реєстрових козаків визначалися сеймом і королем. В описувану епоху реєстрових козаків називали ще городовими козаками.

(обратно) 6

Микитинська Січ — фортеця й територіально-військова організація запорізьких низових козаків у 1638–1652 рр. Розташована на місці сучасного Нікополя в Дніпропетровській області. За легендою, назва Січі походить від назви урочища, у якому оселився козак Микита. Місцевість, відповідно, назвали Микитиним Рогом.

(обратно) 7

Гетьман польний коронний — у Речі Посполитій заступник гетьмана великого коронного, головного командувача армією Польського королівства. Приблизно те саме, що й фельдмаршал. У разі присутності коронного гетьмана в битвах польний гетьман командував передовими загонами й артилерією, а в разі відсутності — усім військом. У мирний час польний гетьман перебував на південно-східних кордонах Речі Посполитої і командував невеликими регулярними військами, які відбивали постійні набіги татар. У ці загони часто входили й реєстрові українські козаки.

Гетьман великий коронний — головнокомандувач державного війська Речі Посполитої, по суті — військовий міністр Польського королівства. Великі коронні гетьмани призначалися королем і затверджувалися сеймом на посаду довічно. Під час вступу в чин гетьман одержував церемоніальну гетьманську булаву як символ своєї влади й посади, а її зображення додавалося в його родовий герб.

(обратно) 8

Синками називали досвідчені козаки молодих хлопців. А ті у відповідь зверталися до них «батьку». Таке звернення не залежало від віку — що більше часу провів козак на Січі, то досвідченішим він був у воєнній справі й мав усі права називатися батьком менш управними козаками, навіть якщо вони були старші за віком.

(обратно) 9

Великий Луг — історична місцевість, яка лежала між лівим берегом Дніпра і річкою Конкою на території сучасних Запорізької і Дніпропетровської областей України. Площа плавні становила понад 400 кв. км і була порослою листяним лісом. Плавня належала й використовувалася Запорізькою Січчю. У 1955–1957 рр. Великий Луг був затоплений водами Каховського водосховища.

(обратно) 10

За багатьма історичними свідченнями, етнічний склад Запорізької Січі був різноманітний і дещо суперечливий — тут були євреї, турки, татари, поляки та ін. Але основним ядром козацтва були українці. Це не порушувало єдності в самому війську, оскільки представники різних національностей та конфесій приймали наявні на Січі звичаї та православ’я.

(обратно) 11