Катерина Воронцова - За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова

Поправивши на стегнах рушник, Дан пройшов до вбиральні, швидко вдягнувся і піднявся до свого кабінету. Він мав підключити до пошуку тих, кому довіряв. Найперше набрав батька, хоча раніше ніколи його ні про що не просив. Але найбільша надія була саме на нього, недарма ж Роман Андрійович багато років успішно очолював управління розвідки, поки його не зняли з посади через зв'язок Дана з бандою.

- Батьку, здоров був.

- Синку? Радий чути! - останнє слово вийшло розтягнутим і Дан уявив, як батько посміхається.

- Як ти почуваєшся?

- Скриплю помаленьку, справа стареча, що візьмеш. Краще скажи, як ти, як життя?

- Усе пучком. Вибач, що давно не був у вас.

- Понад місяць.

- Зовсім по роботі замотався. Днями обов'язково заїду.

- Заїжджай, заїжджай, завжди раді.

- Батько... - Дан відкашлявся.

Дан звик керувати людьми, звик, що його накази виконуються беззаперечно і зараз просити самому, нехай і в батька, якого він любив та поважав, було ой як не просто. Але хлопець не вагався ні секунди.

- У мене до тебе прохання.

- Я слухаю.

- Велике прохання.

- Інтригуєш.

- Потрібно знайти одну людину. Дівчину.

- Ого, ось це нахрап, - Дан почув посмішку, - Втекла чи що?

- Тату, не в цьому річ.

- Вона гарненька? Здорово зачепила тебе, га, раз кинувся шукати?

- Повір, мені не до жартів зараз.

- Трапилося щось? - у батьківський голос повернулися серйозні інтонації.

- Ні.... Не знаю... Вона зникла. Мені вкрай важливо знайти її, - зковтнув і застиг, в очікуванні.

На тому кінці повисла пауза. Дан затиснув у пальцях айфон, сліпим поглядом вперсяу настінний годинник, але не бачив і не чув нічого, лише мовчання.

- Ну, якщо це тобі потрібно, добро, - швидко відповів батько. - Скинь мені на пошту дані дівчини, узагалі, все, що в тебе на неї є. Я пошкрябаю тут по засіках.

- Дякую, батьку.

- Поки немає за що. Приїжджай, менший про тебе вже не раз запитував.

- На вихідних чекайте.

Дан пройшов до ноутбука та відправив батькові все, що раніше хлопці назбирали йому на Андріану.

- Павло, - Дан набрав свого помічника й сів у крісло, але відразу ж підхопився та заметушився кабінетом. - Підключай до пошуку Женьку й Гліба, усю команду. Так.... Ні, по місту не треба. Її немає тут. З усіх вокзалів зберіть інфу, камери, документи, списки пасажирів за останні два тижні... Ну і що? Нехай із запасом. Я сказав за два, Паша. Таксистів розпитайте. Прошерстіть усе, не робіть виключенням  і аеродроми. Мене тримати в курсі, найменший натяк, найтоншу нитку, що веде до дівчини, я маю знати першим. Працюйте.

Ледве Дан відключив дзвінок, айфон знову засвітився, вказуючи на вхідний виклик.

- Що в тебе, Гліб?

- Бос, твою машину ми забрали, її було залишено в спальному районі П... Уже в гаражі .

- Добре. Огляньте на предмет прослуховування.

-Вже обдивилися, шеф. Ні трекерів, ні чипів - нічого не виявлено.

- Молодці хлопці. Гарна робота.

- Дякую.

Дан знову відключив ґаджет, поклав його на стіл. Підійшов до вікна, звичним рухом вклав руки в кишені штанів. Втома тисла на плечі, день виявився важким, навряд чи вдасться поспати. Питання, питання...  Дуже багато питань. І, головне, де Метелик? Що з нею?