Уляна Пас - Холодна ніжність, Уляна Пас

Влад стоїть біля сходів і комусь телефонує комусь. Щасливим його назвати важко. Невже одразу не зрозумів, що нікуди я з ним не поїду? Нехай іншу подругу собі знайде. Виглядає він непогано, думаю, хтось та й клюне. 

Минає ще хвилина, а може і більше, коли бачу, як з ресторану виходить Алекс. От він задоволений усім, це одразу видно. 

Мене дивує те, що він йде не до мене, а до Влада. Ці двоє начебто знайомі. Розмовляють про щось, але при цьому Влад хмуриться ще більше. Однозначно вони не друзі. 

Мені цікаво, звідки Алекс знає мого батька. І якщо вже він приїхав його привітати, отже, знайомі вони доволі близько. 

Поки думаю над цим питанням, Алекс закінчує розмову з Владом і таки йде до мене. Коли сідає за кермо, блокує двері зсередини, наче реально думає, що я тікати буду, і повністю повертається до мене обличчям. 

– І так, синичко, що ти робила на дні народженні Кравця? – розпочинає допит першим. 

– Можу спитати у тебе те ж саме, – кажу спокійно. 

– Ми партнери з бізнесу, якщо можна це так назвати, – хмикає. 

– А я – донька одного з його гостей, – не уточняю, що хрещена донька, і не кажу, що сам Кравець – мій тато. Чесно кажучи, сама не розумію, чому так роблю. Можливо, це так моя свідомість витісняє батька з мого життя. 

– Чому ти втікала? – чергове запитання. 

– Та придурок один причепився. Хотів на вечерю запросити, – випалюю, але зовсім не очікую таку бурхливу реакцію від Алекса. 

Він нахиляється ще ближче, а тоді торкається долонею моєї щоки. При цьому його великий палець накриває мою нижню губу. 

– Ти забула, що ми разом, синичко? Я зрад не потерплю! – цідить мені в обличчя. 

– Разом? – перепитую. – Ти сам це вирішив? 

– А що, ти проти? – піднімає брови. – Якщо проти, то я швидко можу тебе переконати. 

– І як ти це зробиш? – мабуть, якби я не випила два келихи шампанського, не говорила б так різко. А зараз почуваюсь значно сильнішою, ніж зазвичай, і діставати Алекса дуже подобається. 

А йому подобається моя розкутість. Це видно по тому, як темніє погляд чоловіка. Алекс усміхається кутиками губ, а тоді тягнеться до моїх губ. Я його не зупиняю і не відштовхую. Мені подобається наша дивна гра. Головне – зупинитись вчасно. 

Спочатку мені здається, що Алекс буде цілувати різко, що забракне повітря. Але все відбувається не так. Його поцілунок солодкий як мед. Тягучий і нескінченний. 

Я тремчу від того, наскільки він ніжно усе робить. Однією рукою продовжує тримати мою шию. Іншою огортає талію. Його вуста так повільно цілують мої, наче він боїться сполохати синичку… 

– Не встиг сказати, що ти якась інша сьогодні, – шепоче між поцілунками. – Більш жіночна. 

– Коли я одягнена як дівчисько, тобі не подобається? – усміхаюсь. 

– Якщо ти забула, синичко, то саме в образі дівчиська ти мене й зацікавила, тому впевнено можу сказати, що ти подобаєшся мені будь-якою. 

Хто б міг подумати, що Алекс ще той романтик. Мені приємно від його слів, і я знову усміхаюсь. 

– Я голодний. Повечеряємо разом? – питає, коли поцілунки закінчуються. Мої уста печуть, а тіло просить більшого. Я знову списую це на алкоголь, тому що тверезою навряд чи дозволила б Алексу себе цілувати. Та ще й відповідати на поцілунки!

– Можна, – погоджуюсь.

– Ти сьогодні на все погоджуєшся, – дивується. – Ти точно моя синичка? А то я щось не можу повірити. 

– Точно, – хмикаю. – Твоя синичка. 

Алекс задоволено усміхається, а я трохи червонію. Добре, що в салоні, як і на вулиці, темно, тому йому цього не видно. 

Коли автомобіль залишає парковку, я помічаю, як на вулицю виходить Яр. Він оглядає територію, а тоді дістає з кишені телефон. Навіть не сумніваюсь, що телефонувати буде мені. 

Не минає і хвилини, як телефон у сумці починає вібрувати. Дістаю його і скидаю виклик. 

– Хто це? – питає Алекс. – Ще один залицяльник? Я ревнивий, синичко. 

– Не ревнуй. Це мій брат, – кажу і пишу повідомлення Яру:

“Зі мною все добре. Додому їду.”

– Чому не відповіла? – чергове питання від Алекса. 

– Не хотіла, – відповідаю. – Я ж з тобою. 

Алекс усміхається і бере мою руку у свою. Переплітає наші пальці, тоді підносить мою руку до своїх губ і цілує. 

Все-таки він романтик. Хто б міг подумати! Мені подобається наша сьогоднішня зустріч. Цікаво тільки, чим же вона закінчиться.